- секційна та гурткова робота;

- організація культурних, спортивних заходів у місті та змістовного дозвілля дітей і підлітків за місцем проживання;

- соціальна опіка дітей та підлітків, схильних до правопорушень;

- соціальна допомога дітям-інвалідам, дітям з малозабезпечених і багатодітних сімей, дітям-сиротам24.

У 1993-1994 рр. із системи Держкомунгоспу в підпорядкування місцевим державним органам у справах молоді почали передаватися заклади, які працюють з дітьми та молоддю за місцем проживання. Для організації навчально-виховного процесу це мало позитивне значення, але водночас, з’явилися деякі додаткові матеріальні та господарські проблеми. На 1 січня 1995 р. було передано понад 1,4 тис. підліткових та фізкультурно-спортивних клубів. Вони охоплювали 104 тисячі дітей та підлітків, з якими працювало 2,8 тис. педагогів-організаторів та керівників гуртків. У більшості регіонів у той час розширювалася мережа підліткових клубів за місцем проживанняя. Так, у Луганській області їх кількість збільшилася з 27 в 1993 р. до 115 в 1994 р., в Одеській - з 220 до 325, Рівненській - з 31 до 52. Певні позитивні зрушення відбувалися в Тернопільській та Чернівецькій областях, де раніше органи у справах молоді не мали жодного позашкільного закладу, а на 1 січня 1995 р. прийняли відповідно 12 і 13 підліткових клубів. Управління у справах молоді і спорту для координації роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання створювали свої координуючі та управлінські органи. Так, управління у справах молоді і спорту Севастопольського міськвиконкому створило об’єднання, до якого входило 35 багатопрофільних клубів, що об’єднували дітей і підлітків різного віку25.

З метою підвищення ефективності навчально-виховної роботи за місцем проживання на загальнодержавному рівні було прийнято ряд важливих документів, а саме: Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 1992 р. “Про невідкладні питання діяльності дитячих навчально-виховних закладів”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про перелік майнових комплексів державних підрприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається”, Розпорядження Президента України від 29 грудня 1995 р. “Про заходи щодо запобігання перепрофілюванню дошкільних і середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів”. Названі документи забороняють використовувати позашкільні навчально-виховні заклади не за призначанням. Але, незважаючи на вимоги цих та інших нормативних документів, у ряді регіонів (Волинській, Миколаївській, Рівненській областях) у той час значно зменшилася площа приміщень, яку займали клуби за місцем проживання, підпорядковані Мінмолодьспорту, погіршилася фізкультурно-спортивна база (в Київській області в 1994 р. було 14 спортмайданчиків, а в 1995 р. їх залишилося 5; у Черкаській області з 25 спортмайданчиків залишився один). У багатьох областях матеріально-технічна база підліткових, фізкультурно-спортивних клубів використовувалася неефективно, а нерідко і не за призначенням (передавалася під комерційні магазини, офіси. У 1994 р. приміщення 24 клубів за місцем проживання в Херсонській, Хмельницькій. Миколаївській областях стали надбанням комерсантів. У Львові та області 36 приміщень передано малим підприємствам та комерційним структурам, а у Вінниці 3 приміщення віддано в оренду).

За таких обставин, вочевидь, зростала роль керівників місцевих “молодіжних” органів державної влади в збереженні матеріальної бази виховних закладів за місцем проживання. Закономірно, що Мінмолодьспорт у той час покладав на них персональну відповідальність за кожний втрачений підлітковий заклад26.

Основні форми роботи, які використовуються в навчально-виховних закладах за місцем проживання, - це спартакіади з різних видів спорту, походи вихідного дня, краєзнавча, пошукова діяльність, масові дозвіллєві заходи, гурткова та індивідуальна робота тощо. Менше використовувалися ті форми роботи, що є характерними для клубів, гуртків технічного та туристсько-краєзнавчого спрямування, і органи державної влади звертали увагу на необхідність їх розвитку. Адже, за статистикою того часу, із 3595 творчих об’єднань тільки близько 500 мали технічне або туристсько-краєзнавче спрямування. Управління (комітети, відділи) у справах молоді з метою підвищення ефективності роботи виховних закладів для дітей та молоді за місцем проживання ввели в практику проведення оглядів-конкурсів на кращу організацію їхньої роботи, організовували і здійснювали роботу з підбору кадрів та підвищення кваліфікації педагогів-організаторів та керівників гуртків і творчих об’єднань, організації обміну досвідом роботи та забезпечення методичними матеріалами тощо. На місцях органи державної влади безпосередньо або через створені ними відповідні організаційні структури, здійснюють як кородинацію роботи цих закладів, так і координацію їх взаємодії із зацікавленими установами.

Важливими складовими молодіжної інфрастуктури є заклади, установи з організації дозвілля молоді, клубні заклади. Ефективний їхній вплив на здійснення молодіжної політики на регіональному рівні добре видно там, де заклади молодіжної інфраструктури здійснюють свою роботу самостійно, на госпрозрахункових засадах. Донецьке обласне управління, про що уже згадувалося, багато зусиль витратило, щбо створити молодiжну iнфраструктуру, яка складалася б з низки самостiйних органiзацiй і закладів. Важливiсть цiєї дiяльностi i позитивний досвiд полягає в тому, що на багатьох напрямах провадження державної молодiжної полiтики органiзованi самостiйнi та госпрозрахунковi одиницi. Водночас, управління залишає за собою досить важелiв впливу на них, такі як, наприклад, входження в коло засновникiв, методична допомога, соцiальнi замовлення, повне або часткове фiнансувння тощо27. За вказаним принципом діють і в інших регіонах, зокрема в Харківській, Хмельницькій областях28.

Варто ще раз наголосити, що молодіжну інфраструктуру складають елементи, підпорядковані не лише органам державної влади у справах сім’ї та молоді, а також іншим відомствам (Міносвіти, Мінкультури, місцевим органам влади тощо), приватні заклади, заклади громадських організацій, громадські клуби тощо. Тобто, молодіжна інфраструктура регіону складається як з державного, так і недержавного секторів. Основою державного сектора є система соціальних служб для молоді та мережа