до рішень центральних органів влади. Так, наприклад у звіті про роботу за 8 місяців 1999 р. управління у справах сім’ї та молоді Одеської обласної державної адміністрації вказується, що процес реалізації державної молодіжної політики в області відбувається відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. “Про комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні (“Молодь України”)”. На її виконання прийнято відповідне розпорядження облдержадміністрації. Приведені у відповідність до положень Закону України “Про молодіжні і дитячі громадьські організації”, Указу Президента України від 27 квітня 1999 р. “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” обласні комплексні заходи щодо реалізації регіональної молодіжної політики3.
Ще категоричніше звучить запевнення в аналогічному документі управління у справах сім’ї та молоді Житомирської облдержадміністрації щодо адекватності здійснення регіональної державної молодіжної політики. У ньому вказується, що в області вживаються заходи для повного виконання Указів Президента України, відповідних доручень Кабінету Міністрів України, рішень та наказів Державного комітету у справах сім’ї та молоді4.
Проте зауважимо, що навіть менш радикальні рішення і дії стосовно молоді, які приймаються і здійснюються на загальнодержавному рівні, суттєво впливають на перебіг справ на місцях.
Ось як, наприклад, лише розробка одного з основоположних документів державної молодіжної політики - Загальнодержавної Комплексної програми “Молодь України” (вона була прийнята як комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні (“Молодь України”) у березні 1998 року), і істотно вплинула на провадження регіональної молодіжної політики. Комплексна програма з реалізації того чи іншого напряму життєдіяльності суспільства сама по собі має організовуючу силу та є мобілізовуючим чинником для всіх виконавців. З цих міркувань Загальнодержавна Комплексна програма “Молодь України”, безумовно, могла б стати важливим позитивним фактором у здійсненні молодіжної політики в державі на всіх рівнях. Навіть сам процес роботи над проектом цього документа вже мав неабияке значення. Кожний етап його розробки вимагав певних дій органів державної влади, громадських організацій. Вимагав як залучення до нього конкретних людей, так і проведення спеціальних заходів (соціологічних досліджень, акцій, що формували б відповідну думку в певних державних та політичних колах, викликали б зацікавлення в широких верствах молоді тощо). З 1996 р., коли, відповідно до Постанови Верховної Ради України та за наказом головного тоді у цій сфері діяльності Міністерства України у справах молоді і спорту, група науковців та практичних працівників розпочала роботу над проектом, відбулося десятки нарад, “круглих столів”, науково-практичних семінарів та конференцій з проблем молоді. У травні 1997 р. відбувся Конгрес української молоді “Молодь України за соціальний прогрес і злагоду в суспільстві”, якому передували подібні форуми на регіональних рівнях. На цих заходах більшою чи меншою мірою, йшлося про проект Комплексної програми “Молодь України” як інструмент здійснення державної молодіжної політики5.
Беззаперечна організаційна роль Програми. Попри визначення конкретних виконавців та відповідальних за вирішення конкретних молодіжних проблем, у випадку прийняття її Верховною Радою України в державному бюджеті окремою статею мали визначитися обсяги фінансування, що надало б задуманому реальну перспективу.
Окрім цього, у нашому суспільстві з досить сильною інерцією мислення очевидною є важливість такого документа для реалізації регіональної державної молодіжної політики. Про це йшлося, зокрема, на засіданні “круглого столу” “Молодь за демократичні вибори” в жовтні 1997 р. Адже її пріоритети визначаються далеко не завжди на грунті інтересів молоді, та й фінансується молодіжна сфера на місцях переважно з місцевих бюджетів і здебільшого за залишковим принципом. Для організації справи, зокрема вирішення проблем фінансування конкретних заходів, суттєве значення для місцевих органів влади має прецедент такої діяльності на вищому рівні6.
Слід наголосити, що вплив державної молодіжної політики на провадження РДМП необхідно розглядати як системний процес, а не лише як резонанс від окремих заходів, здійснюваних центральними органами влади. Аналізуючи правове поле діяльності центрів соціальних служб для молоді м. Києва, автор звернув увагу на те, що на виконання Законів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України щодо молоді міські та районні органи влади приймали відповідні рішення та розпорядження, які спрямовували роботу соціальних служб для молоді за загальним напрямом, визначеним на державному рівні. Причому ці документи доповнювали й продовжували один одного, все чіткіше визначаючи нормативну базу діяльності на місцях.
Так, на основі загальнодержавних правових актів стосовно молоді, починаючи з 1993 р., на місцях приймалися нормативні документи, які визначали конкретний порядок створення мережі центрів соціальних служб для молоді, матеріально-технічне, фінансове та кадрове їх забезпечення. Зокрема, розпорядженням Представника Президента України в м. Києві від 11 лютого 1994 р. створено соціальну службу для молоді, затверджено Положення, штатний розклад та кошторис витрат на 1994 р., а також типовий штатний розклад районних ССМ.
Далі Київська міська державна адміністрація видала розпорядження, якими затверджувалися відповідні Програми, Заходи, приводилися в дію конкретні механізми їх реалізації, включивши таким чином соціальні служби для молоді у здійснення державної молодіжної політики в місті. Розпорядження видавались як для затвердження нормативних документів комплексного характеру (програма “Здоров’я киян”, заходи з профілактики захворювань на наркоманію та СНІД тощо), так і з метою нормативно-організаційного забезпечення конкретних заходів. Прийняті комплексні, цільові програми, інші документи соціального спрямування передбачають велику кількість заходів, які вимагають організаційних зусиль, фінансових затрат, залучення певних служб, спеціалістів тощо. Тому міська державна адміністрація своїми розпорядженнями конкретизувала порядок проведення загальнодержавних заходів, які