Здійснений аналіз рішень районних рад та розпоряджень райдержадміністрацій Жовтневого та Мінського районів м. Києва свідчить, що цими документами суттєво доповнюється нормативне забезпечення роботи районних соціальних служб для молоді за двома напрямами. Перший - уточнюється порядок виконання програм, заходів, прийнятих на вищому рівні, з урахуванням наявних ресурсів, можливостей і місцевих умов. Другий - приймаються рішення стосовно програм, заходів, здійснення яких диктується специфікою районів.

Рішеннями районних рад народних депутатів регламентуються більш загальні напрями роботи соціальних служб для молоді, зокрема такі, що стосуються бюджету та програм соціально-економічного розвитку, а також тих питань, які мають особливо важливе значення для району в певний час. Розпорядження райдержадміністрацій приймалися здебільшого для визначення конкретної діяльності, тому їхня кількість досить значна. Так, упродовж 1996 - першій половині 1999 р. райдержадміністрація Мінського району м. Києва видала 14 розпоряджень, якими затверджувалися програми, заходи тощо комплексного чи цільового характеру, з відведенням конкретної ролі в їх виконанні соціальним службам для молоді. Причому ряд з них вказує на досить істотну участь ССМ у реалізації соціальних заходів. Так, визначено, що соціальна служба для молоді є виконавцем ряду пунктів “Заходів щодо виконання Національної програми “Діти України” в Мінському районі” (оздоровлення різних категорій дітей та підлітків, проведення свят, творчих зустрічей, вечорів, фестивалів, консультацій тощо), (рішення від 10.07.1997 р.). Згідно з рішенням від 16.04.1998 р. “Про затвердження Комплексних заходів щодо реалізації державної молодіжної політики в Мінському районі м. Києва” третину заходів (з 27) повністю або спільно з іншими виконавцями виконує ССМ; рішенням від 31.12.1998 р. “Про Комплексну програму “Молодь Мінського району м. Києва на 1998-2000 роки” виконання 20 пунктів Програми (з 35) покладене також на ССМ. За цей самий період, окрім вказаних, було прийнято 15 розпоряджень щодо дітей, 16 - стосовно молоді, 5 - інвалідів, 6 - здоров’я населення та здорового способу життя, 3 - стосувалися жінок та сім’ї, 4 - діяльності громадських дитячих та молодіжних організацій8.

Таким чином, бачимо, що прийнята державна молодіжна політика висуває до здійснення молодіжної політики на регіональному рівні певні вимоги уже тим, що вона визначає загальну мету, найважливіші напрями діяльності, створює необхідне правове поле, надає загальні гарантії та встановлює межі відповідальності, визначає обсяги державного фінансування та його джерела. Водночас, слугуючи для кожного регіону своєрідним стимулятором у вирішенні молодіжних проблем у рамках загального розвитку суспільства, вона повинна передбачати можливість прийняття на місцях таких рішень, які враховували б регіональні особливості молодіжних проблем. При всіх регіональних відмінностях України, державна молодіжна політика має бути адекватною для кожного з регіонів. Лише в цьому випадку вона буде дійсно загальнодержавною і відіграватиме спрямовуючу роль у соціальному становленні та розвитку молоді. Тобто, державна молодіжна політика визначає спільну основу для державної політики стосовно молоді на місцях. 

1 Криворученко В.К. К вопросу о законодательстве субъектов Федерации в сфере молодежной политики // Молодежная политика: Информ. бюл. - М.: Ком. РФ по делам молодежи; Ин-т молодежи, 1995. - № 92-95. - С. 61.

2 Бронза С. Д. Концепція молодіжної політики у Україні//Актуальные проблемы формирования личности. - Харьков, 1995. - С.168-172.

Формування органів державної влади, відповідальних за реалізацію державної молодіжної політики 

У всіх обласних, міських, районних радах депутатів, а також у багатьох селищних та сільських на сьогодні створено депутатські постійні комісії, один з основних напрямів діяльності яких полягає у виробленні та реалізації молодіжної політики. Як правило, їхня діяльність зводиться до вивчення конкретних молодіжних проблем і становища молоді в цілому; попереднього розгляду бюджету та інших нормативних документів на предмет їхньої відповідності меті, завданням та напрямам регіональної державної молодіжної політики; вироблення проекту регіональної державної молодіжної політики та інших документів стосовно молоді для внесення їх на розгляд сесії ради народних депутатів і прийняття відповідних рішень; здійснення контролю за їх виконанням.

Основними провідниками державної молодіжної політики на регіональному рівні є спеціально створені для цього органи державної виконавчої влади. На початок 2000 р. в Україні діяли Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, 24 управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрацій, управління у справах сім’ї та молоді держадміністрацій міст Києва та Севастополя, 723 відділи у справах сім’ї та молоді райдержадміністрацій та міськвиконкомів, у тому числі 192 об’єднаних з відділами фізкультури та спорту, а також з деякими іншими2.

Зауважимо, що активне створення в Україні органів державної влади, безпосередньо відповідальних за формування та здійснення державної молодіжної політики на регіональному рівні, розпочато ще в 1991 р., тобто, відразу після створення відповідного центрального органу виконавчої влади. Наприклад, Постанова Ради Міністрів Кримської АРСР, що вступила в дію з 1 липня 1991 р., прямо зобов’язувала органи місцевої влади з метою реалізації державної молодіжної політики, забезпечення належного соціального захисту молодих громадян і виконання Закону Союзу РСР “Об общих началах государственной молодежной политики в СССР” завершити у поточному, тобто, у 1991 р. створення відповідних служб у міськрайвиконкомах3.

У той час в Україні складалася тенденція створення державних виконавчих органів, що були безпосередньо відповідальними за вирішення проблем молоді, а також фізкультури і спорту. Ними мала організовуватися робота і на цьому традиційно близькому молоді напрямі діяльності, хоча й з чітко вираженою галузевою специфікою. У подальшому відчутний поштовх для розширення мережі регіональних молодіжних структур дала реорганізація органів державної