Семен Степанович Гулак-Артемовський (1813-1873)

Визначною постаттю в історії української музичної культури є С.С.Гулак-Артемовський - талановитий спі-вак, актор, автор знаменитої опери "Запорожець за Дуна-єм". Появі опери "Запорожець за Дунаєм" передувало звернення композитора до жанрів обробки українських народних пісень і танців, ліричної пісні-романсу, музично-тетральних п'єс дивертисментного типу. Якоюсь мірою вони підготували ґрунт - нагромадили творчий досвід композитора в галузі музичного театру, а їх успіх серед широкої аудиторії зміцнив його намір написати українську оперу. Вибір сюжету був невипадковим. Кінець 50-х і початок 60-х років позначений поглибленим інтересом до історії, культури народів Росії, їх соціально- і національно-визвольної боротьби. Патріотів України постійно хвилювала трагедія Запорізької Січі, котру в 1775 році підступно зруйнувала цари-ця Катерина II. У зв'язку з тим нагадаємо, що на вибір оперного сюжету, пов'язаного з ми-нулим українського козацтва, націлив С.С.Гулака-Артемовського визначний історик, друг Т.Шевченка, Микола Костомаров. Дія опери відбувається в Туреччині на рубежі XVIII і XIX ст. На придунайських землях проживає частина запорожців, які не захотіли зрікатися традиційного козацького побуту і покинули Російську державу. Проте, гірко розчарувавшись у своїх надіях, вони прагнуть якомога швидше повернутись на Україну. Хоч за жанром "Запорожець за Дунаєм" є лірико-комічною оперою, однак патріотична ідея любові до батьківщини, туги за рідною землею наскрізь пронизує все розгортання драматургії твору. Лібретто опери склав сам композитор, її дійові особи - запорожець Іван Карась, його дружина Одарка, їх названа дочка Оксана, наречений Оксани Андрій. Також - турецький султан, його урядовці - Селіх-Ага, Імам. Опера складається з трьох дій. Лірико-комічна опера С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" має всі типові для цього жанру ознаки, що склалися упродовж його історичного розвитку, зокрема в італій-ській та французькій музично-театральній культурі. Як відомо, автор твору прекрасно знав ці стильові традиції й втілював їх у своїй виконавській практиці. Разом з тим, він був справж-нім поціновувачем і знавцем рідного фольклору, добре знав український народний музичний театр, звертався до нього у своїй композиторській творчості. Як щирий патріот, він прагнув розкрити у своїй опері національний характер і побут рідного народу, його благородство, мужність, життєрадісність, любов до батьківщини. І тільки яскраве творче обдарування дало можливість Гулаку-Артемовському органічно поєднати у своєму творі загальноєвропейські жанрово-стильові риси лірико-комічної опери з особливостями українського народного теат-рального мистецтва, створити переконливі характеристики персонажів опери "Запорожець за Дунаєм". Її основним інтонаційним матеріалом стала українська народна пісенність, жанрові різновиди та образні трансформації українського фольклору. У своїй опері композитор зберігає розмовні діало-ги, що, як відомо, прямо стосується характерних рис жан-ру комічної опери взагалі. До інших традиційних ознак італійської комічної опери належить наявність у розгор-танні сюжету двох паралельних драматургічних ліній - ліричної та комічної. У "Запорожці за Дунаєм" - це дві акторські пари: лірична - Оксана і Андрій, комічна - Ка-рась і Одарка. Об'єднує їх як постійно присутнє, "активне драматургічне тло", відтінене "вкрапленнями" турецької теми, історико-патріотична лінія розвитку сценічних колі-зій.

Кожну із двох основних пар дійових персонажів композитор наділяє відповідною інтонаційною сферою музичної характеристики. Для Оксани і Андрія - це українська лірична пісня-романс; для Карася і Одарки - народна жартівливо-танцювальна пісня з окремими еле-ментами жанрів ліричної пісенності, плачів-голосінь, але використовуваних з гумористичним відтінком, відповідно до комедійних ситуацій. Саме для підкреслення комізму музично-образних характеристик композитор майстерно застосовує, залишаючись в українській народнопісенній сфері, окре-мі вокальні прийоми італійської опери буффа. Так, комічний ефект створюють стрибки у швидкому темпі нерухливого від природи низького чоловічого голосу, використання штриху стаккато в супроводі з паузами всередині слів у партії Карася, різноманітні скоромовки соло і в дуеті у партіях Карася й Одарки.

В опері поєднується номерна структура - наділення кожної дійової особи однією або кількома портретними характеристиками (арія, каватина, пісня) зі сценами наскрізного роз-гортання, які завершують кожний акт. Це - дует Карася й Одарки у фіналі 1 дії, дует Оксани і Андрія, що завершує ІI дію і розгорнута сцена - фінал за участю хору, солістів - закін-чення всієї опери. Підсумовуюча функція фінальних ансамблів - це також типовий для жан-ру італійської комічної опери драматургічний засіб вміло і дотепно перенесений на рідний грунт Гулаком-Артемовським. Тут має місце і обов'язкова для опери буффа щаслива розв'яз-ка основного конфлікту; в лібретто Артемовського значно менше заплутаного і перевантаже-ного побічними колізіями, ніж це було притаманно італійським зразкам. Народний український побут представлений в опері лише ескізно - у традиційних хо-рово-танцювальних сценах, а також - дещо абстрактних та ідеалізованих спогадах про Запо-різьку Січ.

Найменше реалістичними і переконливими є в опері Гулака-Артемовського характери-стики представників турецького табору, зокрема Султана. У своїй арії-портреті він постає як благородний володар, розчарований у підлесливій фальші двірського світу, що, безперечно, аж ніяк не могло відповідати життєвій правді. Проте зауважимо, що без такої "ідеалізації" образу Султана важко було б дотриматись згаданої вимоги комедійного оперного жанру - щасливої розв'язки заплутаних сценічних колізій. Інструментальні фрагменти опери виявляють лише зовнішні орієнтальні риси: туре-цький марш, супровід каватини Карася "Тепер я турок, не козак". Це - ритмічні подрібнен-ня, синкоповані перебивання ритму, стаккато і форшлаги, що загострюють звучання на пуль-суючих шістнадцяткових групах порожніх квінт тоніко-домінантового органного пункту (марш); дрібно ритмізовані, висхідні вигуки флейти пікколо, перебивані ударами всього ор-кестру на гучній динаміці - оркестровий супровід каватини. Таке умовне накреслення східної інтонаційної сфери, зокрема турецької, було,