У музичних характеристиках головних дійових осіб композитор послідовно дотриму-ється вибраних жанрово-інтонаційних сфер, засобами яких створює живі, переконливі обра-зи. Уже перша пісня-романс Оксани "Місяцю ясний", якою починається опера (після корот-кого хору женців) накреслює ніжний, поетичний образ молодої дівчини-сироти, яка, в тузі, звертається до птахів, вітру, місяця і зірок з благанням принести їй вісточку з рідного краю... Пісня-романс має традиційну для цього жанру куплетну форму, чітку тональну визначеність (мі-мінор), плавну красиву мелодію, що поділяється на симетричні двотактові фрази із зупи-нками на стійких звуках ладу, вальсовий ритм. Образ Оксани розкривається далі у другій дії в арії "Ангел ночі", побудованій у простій тричастинній формі. Послідовність трьох невеликих епізодів розкриває настрій закоха-ної дівчини, яка, чекаючи милого, немов сама зливається із леготом зоряної ночі. Таке вра-ження створює дещо монотонна, "застигла" на одному звуці наспівна речитація першого епі-зоду, ширший емоційний розлив мелодії в другому і підсумовуюча функція образно-інтонаційного розгортання у третьому. Кульмінація розвитку образу Оксани наступає у фіналі опери. Радість дівчини, вислов-лена в пісні "Там за тихим, за Дунаєм", стає всенародною: ЇЇ підхоплює хор, а потім інші ді-йові особи. Рондальне розгортання заключної хорової сцени стверджує провідну патріотичну ідею опери, об'єднуючи всіх учасників дії.

Образ ліричного героя - Андрія - позначений рисами щирого патріотизму, дійовості. Його музична характеристика, також базована на пісенно-романсових інтонаціях, зосереджу-ється передусім в ансамблевих сценах - дуеті з Оксаною (фінал ІІ дії) та чудовій арії - Мо-литві з хором "Владико неба і землі!". Логічно завершуючи II дію, дует Оксани і Андрія сприймається як гімн взаємному ко-ханню, вірності молодих людей, які своє щасливе майбутнє в'яжуть тільки з рідним краєм і, незважаючи на небезпеку, планують таємну втечу. Музична мова дуету своїми інтонаціями, ритмічною будовою органічно випливає із сфери побутової пісні романсу. Це і плавна мело-дія, що спирається на опорні ступені ладу, і вальсовий ритм, який надає емоційної теплоти розгортанню музики. За своєю структурою дует базується на варіантній строфічній повтор-ності. Кожна з двох строф складається із заспіву і приспіву. У першій - тенор і сопрано всту-пають окремо, з'єднуючись у приспіві терцовою второю; початок другої - вносить контраст - речитатив Андрія, який розкриває Оксані план втечі. Двоголосний приспів створює одно-часно обрамлення дуету. Його загальне світле, емоційно насичене звучання підкреслюється ладовим компонентом - зіставленням паралельних тональностей у напрямку "роз'яснення" настрою (соль мінор - сі-бемоль мажор).

Головним персонажем опери є запорожець Іван Карась. Лукавий, з хитринкою, він лю-бить повеселитися, пожартувати і чарку випити. Мужній в бою, але дома він трохи побою-ється енергійної дружини. У музичній характеристиці створений яскраво комедійний образ Карася з влучним використанням жанрових рис жартівливо-танцювальних українських на-родних пісень. Така вихідна пісня Карася - куплетної будови, з танцювальним козачковим ритмом, що немов бере "розгін" у повторюванні розмірених вісімок зачину. Далі сповнена внутрішньої енергії мелодія вимальовує мужню постать запорожця, який залюбки змінить щоденний побут на битву з ворогом. Особливо яскраво підкреслений ко-мізм ролі Карася, його добродушний гумор і легка посмішка над самим собою у каватині II дії "Тепер я турок, не козак". Ілюстративні мотиви вступу і супроводу, що наслідують звучання інструментів "турецького" оркестру, ритміч-ні подрібнення і тріольні пасажі, широкі висхідні інтервальні ходи мелодії, паузи всередині слів - все це складається на умовно східний, комедійний колорит каватини. Проте Карасеві притаманні не тільки життєрадісність і оптимізм, але також і козацька хоробрість, гаряча любов до батьківщини. Ця сторона його вдачі глибше розкрита у розмов-ному тексті, зокрема - діалогах з султаном. Так, його недвозначні натяки на те, що козакам "осточортіла влада турецька, руки сверблять дать їм прочуханки" стали дійовою причиною "ласкавого" дозволу султана відпустити українських поселенців до рідного краю.

Колоритним є і образ Одарки - енергійної, трохи сварливої, але здатної на теплі почуття, жінки Карася, її музична характеристика розвиває комічну лінію опери і будується на інтонаційному матеріалі жартівливо-танцювальних народних пісень з епізодичним залученням, також в гумористичному плані, жанрових елементів ліричної пісні, плачів-голосінь. Саме таке враження справляє пісня Одарки з ПІ дії опери "Ой казала мені мати", в якій літня жінка згадує своє дівування-милування. Близькість до фольклору і гумор, що притаманні цій пісні зумовили її широке розповсюдження у народному побуті. Найповніше характер Одарки розкривається у знаменитих дуетах з Карасем, зокрема - їх розгорнутій сцені, яка завершує 1-у дію. За структурою - це наскрізна композиція, що складається Із трьох розділів - чергових етапів розвитку комедійної дії. У всьому дуеті провідна, "наступальна" роль належить партії Одарки. її репліки рішучі, з висхідними інтервалами кварт, що акцентують основний зміст слів. Відповіді Карася інтонаційно пом'якшені. Почуваючись винним, він намагається умилостивити розгнівану жінку. Зберігаючи мелодичну гнучкість фраз, композитор максимально наближує їх до розмовної мови і конкретної смислової ситуації. Так, у другому розділі агресивність Одарки змінюється жіночими хитрощами; вона вдається до сліз, нарікань на гірку долю. Та коли розжалоблений Іван зізнається у тому, що гостював "у небоги", гнів Одарки розпалюється з новою силою (III розділ), її різкі вигуки (мІ-бемоль мажор), висхідні зачини фраз, що точно співпадають з текстом, підкреслюючи його зміст ще й штрихом стаккато. Раптом змінюються плачем-голосінням. Заліговані групи подвійних І6-ток відтворюють інтонації "схлипування".