КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

«Основи наукових досліджень»

на тему:

Організація науки в Україні

Зміст

Повна система сучасних наук і принцип її побудови. Об'єктно-суб'єктний аспект.

Принцип побудови повної системи наук і спосіб її зображення 17

Відмінність наук по об'єкту (предмету), методу і практичному застосуванню 22

Використана література

Основная тенденція еволюції класифікації наук.

Перш за все спробуємо охопити у загальних рисах проблему класифікації наук протягом всієї історії наукового пізнання, що вчинило шлях від старовини через сучасність і в перспективі до майбутнього. Проблема класифікації наук це проблема зв'язку між науками і разом з тим проблема структури всього наукового знання. Щоб правильно розкрити основну тенденцію її розвитку, необхідно поглянути на неї з історичної точки зору. Тоді ми знайдемо втрату колишньої простоти і стрункості в загальній класифікації наук, у всій структурі наукового знання і поява істотно нових моментів, що суперечать тим основам, на які спиралася вся будова наукового знання ще в порівняно недавньому минулому.

1) Від формальних побудов до діалектичних. Від вчорашнього дня до сьогоднішнього.

Основною тенденцією еволюції колишніх класифікацій наук, починаючи з епохи Відродження, коли виникло природознавство як наука, і аж до сучасності, був рух від формальних їх побудов, що розкривали лише зовнішні зв'язки між науками і відповідно між їх об'єктами, до розкриття їх внутрішніх зв'язків. Цьому відповідав як попередньої передумови рух від роз'єднаності наук до їх зв'язаності між собою, хоча ця зв'язаність спочатку і виступала як просто їх співставлення. Надалі еволюція всієї даної проблеми привела до проникнення сюди ідей розвитку і загального зв'язку наук. Головним виявом цього було більш повне подолання минулої їх роз'єднаності шляхом виявлення органічних переходів між різними науками. Спочатку такі переходи виявлялися між суміжними і взагалі близьким між собою науками, розташованими в їх загальному ієрархічному ряді, потім між все більш видаленими.

Розглянемо п'ять аспектів еволюції даної проблеми і відповідно до них різні фази її еволюції, пам'ятаючи, що йдеться весь час не про детальний її розгляд, але лише про основну її тенденцію.

1) Від диференціації наук до їх інтеграції. Коли в епоху Відродження почалася диференціація наук, тобто виникнення окремих галузей наукового значення, то цей процес з'явився яскравим виразом того, що пізнання людини вступило в аналітичну стадію свого розвитку. Інтеграційні тенденції в науці були практично спочатку відсутні майже повністю. Важливо було досліджувати частковості, а для цього вимагалося виривати їх із загального зв'язку. Проте в уникненні того, щоб все наукове знання не розсипалося на окремі, нічим не зв'язані між собою галузі, подібно намистинам при розриві нитки, вже в XVII в. стали пропонуватися загальні класифікації наук з метою об'єднати їх в одне ціле. Проте ніякому внутрішньо необхідному зв'язку між науками при цьому не розкривалося: науки просто прикладувались одна до іншої досить випадково. Тому і переходів між ними не могло бути знайдено.

Так у принципі йшла справа до середини і навіть до кінця третьої четверті XIX у. В цих умовах диференціація наук, що продовжувалася наростаючими темпами, їх дроблення на все більш дрібні розділи і підрозділи були тенденцією не тільки протилежної їх інтеграції, але і тенденцією, що утрудняла і ускладнюючою її. І чим більше з'являлося нових наук і ніж дрібніше ставала їх власна структура, тим важче і складніше було їх об'єднання в єдину систему при створенні загальної класифікації.

Це відбувалося так тому, що в мисленні учених того часу панував односторонньо розуміючий аналітичний метод, який при його абсолютизації неминуче приводив до метафізичного способу мислення. Починаючи з середини XIX в. завдяки виникненню марксизму і його філософії тенденція до інтеграції наук вперше знайшла можливість з простого доповнення до протилежної їй тенденції набути самовиражаючого значення, перестати носити підлеглий характер.

2) Від координації наук до їх субординації. В основі руху (тенденції) від координації наук до їх субординації лежить відмова від ідеї незмінності речей і явищ природи. Але ідея розвитку припускає, в усякому разі, дві ознаки, що мають виключно велике значення для проблеми класифікації наук. По-перше, визнання генетичного зв'язку вищих ступенів з низькими, їх яких ці вищі виникли і розвинулися. Звідси ієрархічний ряд наук виступає як висхідний від низького до вищого, від простого до складного, відображаючи принцип розвитку. При цьому низьке виступає у вищому як підлегле, побічне, перевершене цим вищим. По-друге, ідея розвитку неминуче приводить до визнання того, що між суміжними членами ієрархічного ряду наук повинні бути обов'язково переходи, перехідні області, оскільки сам процес розвитку, будучи зв'язним, не може відбуватися інакше, як тільки шляхом переходів від одного до іншого. Принцип координації, заснований на зовнішньому співставленні наук, допускає освіту між суміжними (по ряду) науками різких розривів і прірв, що навіть не переходяться. Навпаки, принцип субординації по самому своїй істоті спричиняє за собою _наведення мостов», через які здійснюються переходи між науками і їх загальний взаємозв'язок.

3) Від суб'єктивності до об'єктивності в обгрунтовуванні зв'язку наук. В нерозривності з обома попередніми тенденціями діє в еволюції класифікації наук тенденція, направлена від суб'єктивного трактування обгрунтовування їх класифікації до його об'єктивного трактування. Раніше як основи, на якій будувалася система умінь і знань, у тому числі