демонстратується у випадку розв’язання іншого дослідницького завдання

вже у межах бібліотекознавства, коли розкриття сцтності соціального

призначення наукової бібліотеки вважається за доцільне здійснювати

через вивчення складної документальної когнітивно- комунікаційної

системи.

Особливої ваги набувають результати комунікаційного підходу під

час розгляду методологічних засад загального документознавства,

наприклад, при визначенні понять, що виступаять тут на категоріальному

рівні, таких, як „інформація”, „документ”, „книга”.З іншого боку, така

конкретизація, а також висновки щодо особливостй комунікаційних

характеристик докуумента дозволяють виокремити різні фази його

існування, а звідси і розрізняти дисципліни чи галузі знань, що вивчають

документ на певній стадії функціонування.

Розглянемо, наприклад.як визначаються у комунікаційному аспекті

і відмінності документа та книги.Як вважає Е.К.Беспалова, створений

автором тексту рукописний документ лише потенційного може стати

книгою, але набуває такого статусу тільки в результаті їх створення

переписувачем, редактором, друкарем,видовцем як засобу

розповсюдження інформації в суспільства шляхом тиражування.

Майже так само розмірковує А.О.Беловицька: „Книга як спосіб соціальної

комунікції стає дійсністю в прцесах оргонізації твору писемності,

писемного документа у твір писемності та друку , рукописне чи

друковане видоння засобами книжної справи і в процесах подальшого

відображення в суспільній свідомості результату цієх організації тими ж

засобами”.Створення опубліковного, виданого чи депонованого

документа і включення цаго в систему суспільного користування через

книжкову торгівлю і бібліотеки, на думку Г.М.Швецової-Водки, дозволяє

вважати такий документ книгою та відрізняти його за цими ознаками від

інших документів [15,ст.80].

Власне книгу від документа у поданих вище трактуваннях відрізняє її

динамічний характер, те, що вона є, за висловом Е.К.Беспалової,

„динамічним” документом.Однак у Е.К.Беспалової динамічність

документа не є ще самодостатньою ознакою для визнання його

книгою.Додатковими ознаками виступають так звані „елементи вторинної

структури криги”, котрі відпавідають потребі її руху в суспільстві,а саме-

відомості про автора, редактора, назву, рік, місце видання, формат. наклад

тощо.

Є й інші аспекти розгляду таких комунікаційних характеристик, який

значною мірою пов’язаний з розумінням властивостей, стану та статусу

документа як джерела інформації.Цей аспект знаходиться у площині

аналізу фаз трансформації „динамічного” документа в історичне

джерело.Зокрема, дану проблему як фундаментальну теоретичну

впродовж останніх років розглядають на спільних наукових конференціях

російські архівісти, документознавці та джерелознавці.Правда, там ця

проблема декларується як „трансформація документа в історичне

джерело”.ЇЇ формулювання дещо неоднозначне, оскільки відразу виникає

питання:чи одержує в такому випадку докусент якість історичного

джерела, або ж він повністю перетворюється в історичне джерело,

позбавляючись своїх характеристик документа. Друга точка зору декілька

десятків років тому була поширена в історичному джерелознавстві й

архівознавстві, проте матеріали обговорення даноої проблеми конференції

[16]дають право стверджувати, що перевага була віддана першій позиції.

основним дискусійним її аспектом було визначення того моменту, коли

документ стає історичним джерелом.Ряд учасників конференції був

схольним розглядати архівний документ як історичне джерело, незалежно

від того, користувався ним історик чи ні, аргументуючи це тим,що

ретроспективна інформація існує об’єктивно,бо в іншому разі діяльність

архівіста не має сенсу [9,ст.4].

Архівний документ- „ доджерело” і архівний документ- історичне

джерело-це різний стан одного й того ж об’єкта з однаковим

властивостями.Головним із них є властивість відбиття в документі

інформації про минуле.Архівний документ-„доджерело” має лише

властивості історичного джерела, ароте до реалізації їх дослідником таким

не є. Тільки в результаті джередлзнавчого вивчення арзівногодокумента

розкриваються його властивості як історичного джерела і формулюється

характеристика цих властивостей.Саме ж прхівне джерелознавство, що

включає, на думку А.В.Єлпатьевського, крім проблем визначення цінності

документів також питаннч їхнього наукового описування й організації

використання, потребує уточнення педмета і завданнь дослідження,

характеру взаємозв’язків з історичним джерелознавством і відмінностей

від нього [9,ст.14].

Власне будь-який документ може стати джерелом інформації про

минуле, з огляду на невизначеність у розмежуванні часу на „минуле” і

„сучасне”. У цьому контексті поняття „ретроспективна документна

інформація” є дуже умовним.І все ж для документальних систем є

критерій, що дає можливість провести таку межу.Це час, коли документ

перестає виконувати ту основну функцію,заради якої він був створений,

що дозволяє ввідокремити „ власне документ від архівного документа як

потенційного історичного джерела”, а за деякими уявденнями в результаті

він вже набуває значення історичного джерела.Ось, що пише з цього

прводу Г.В.Боряк:”...історичне джерело як артефакт відрізняється від

загального поняття „документ” ціннісний ретроспективний характер, що

полягає у відстанні йоговід часу створення, а відповідно- у різному

функціональному призначеннф.Документ у контексті проблеми йаго

походження створюється як інструмент прямого управління абл прямого

впливу на певні сфери суспільного життя.Його статус і функції

зсінюються, коли він потрапляє у архів і набуває значення „архівного

документа”.Голоінв функція і головний зміст архівного документа- це

можливість його актуалізації для нового знання та нового впливу на

суспільство.Ця можливість його використання базується на його

джерелознавчій сутності”.

У підсумку можна відзначити, що архіви зберігають документи як

„доджерела”, що мають властивості історичного джерела. Архівний

документ перебуває у стані історичного джерела в процесі його вивчення

для вирішення завдань історичного дослідження.У фондах архівів також

знаходяться документи, що мають офіційний статус історичного джерела

після введення інформації про них в канали наукових комунікацій.

З точки зору аналізу комунікаційного циклу, з врахуванням першої та

останньої його ланок, тобто „ автор документної інформації- споживач

документної інформації”, вищевикладене має важливе значення. Зокрема,

автор твору, що можливо і не розраховував на таку увагу до нього через

багато століть, знову знаходить свого читача. Правда, у цьому разі перехід

в „динамічний” стан власне вже не відбиває безпосередній

комунікаційний зв’язок, оскільки у закладені в нього творцем, а його зміст

не є актуальним у наш час.Ці видання, як зазначалося, перш за все

виконують роль історичних джерел і сприймання описання знання

споживачем має зовсім інший характер, ніж у комунікаційному акті

оперативної дії „ автор- читач”.

Інша ситуація, коли видаються ділова документація чи документи

особливого походження.Тут вже немає ніякого аету комунікації у циклі”

автор документної інформації – споживач”, оскільки ці документи не

призначалися для оприлюднення з такою метою.Взагалі при виданні

історичних документів, як наративнихІ, так і справочинної документації,

мова може йти про комунікаційний зв’язок „документ- сподивач” або”

автори наукового видання- саоживач”, оскільки