такого видання є наявність неукового коментаря до тексту, який часто

адаптований для його сприймання сучасним читачем.Таке видання буде

виконувати ту функцію, яку заклали під час його створення

автори наукового видання. У той же час результати археографічного чи

кодикологічного аналізу пам’ятки ми не розглядаємо як науково-

інформаційну роботу не тільки термінологічно, а й за суттю.На відміну від

бібліографічних, реферативних чи оглядових інформаційних документів,

археографічні чи кодикографічні описання документальних пам’яток

включають результати науково- дослідної роьоти, де формулюються нові

наукові факти. Власне такі описання- різновид наукової публікації, а саму

археографічну і кодикографічну діяльність не можна розглядати як роботу

комунікаційних посередників. оскільки тут дослідники виступають як

автори тексту нового наукового документа.

Слід відзначити ще один важливий момент.Фактично „динамічні” та „статичні документи, як „ зовнішньообігові”, так і „внутрішньообігові” є об’єктами вивчення різних галузей знань. Так на нашу думку, „динамічні зовнішньообігові” документи переважго вивчають бібліографознавство, бібліотекознавство, книгознавство та інформатика. „Динамічні внутрішньообігові” документи є об’єктами спеціального документознавства, яке досліджує управлінську. картографічну, науково-технічну та інші галузеві чи функціональні типи документації.

У цілому „статичні” документи- об’єкт вивчення історичного джерелознавства. „Зовнішньообігові статичні” знаходяться у полі зору історії та бібліографії друкованої книги ХІХ-ХХ ст. або історії бібліографії стародруків. „Внутрішньообігові статичні” є прерогативою архівознавства та історичного документознавства.Рукописні документальні пам’ятки як „зовнішньообігові”, так і „внутрішньообігові” є об’єктом кодикології та кодикографії, а також археографії. Ряд спеціальних історичних дисциплін також вивчають „статичні” документи. Однак, дослідницький простір цих дисциплін обмежений специфікою носія інформації, деякі вивчають окремі елементи документа у вигляді філіграней, записів користувачів, інших позатекстових елементів, оформлення матеріального носія чи способів фіксації інформації. Деякі з них мають історико- філологічний характер. Слід зауважити, що одночасно з дослідженням „статичних” документів для з’ясування жанрово-типологічної характеристики, історії походження часто проводиться аналіз їхнього функціонування у „динамічному” стані.

Необхідно також відзначити наявність специфіки концептуальних підходів до визначення комунікаційних характеристик так званих „електронних документів”. „Електронні” листи, статті, книги, енциклопедії, бібліографічні покажчики, управлінські документи тощо хоча і є аналогами текстової частини документів з паперовою основою, однак їх спосіб існування, у тому числі передавання комунікаційними каналами комп’ютерного зв’язку, значно відрізняється від власне документального. Однак, сучасна технологія, наприклад, видавничої справи вже передбачає спочатку створення макету видання в електронні формі, а потімтак званої твердої копії, яка виконує роль друкарської форми. Електронний обіг цінних паперів є особливою комунікаційною сферою із специфічним формами їхнього існування.В комп’ютерному справочинстві існує ряд проблем створення та функціонування електронних організаційно-розпорядчих документів та представників інших типів управлінської документації, що потім позначається на проблематиці арзівного зберігоння дискет, компактдисків, змінних ввінчестерів і використання їхньої інформації.

Розділ 2. Документ як наукове поняття

2. 1. Походження терміна „документ”.

Історія виникнення і еволюції терміна „документ” вивчена недостатньо.

Серед спеціалістві, які займались спостереженням цього питання слід назвати

Х.Арнтца, Г.Г.Воробьева, М.А.Комарова, С.Г.Кулешова, Ю.Н.Столярова,

А.Суски, Г.Н.Швецову-Водку та інших.

Слово документ(лат.dokumentum-зразок, доказ, свідоцтво) походить від

діеслова „docere”-вчити, навчати.

Корені цього слова уходять в індоєвропейську прамову де воно означало

жест витянутих рук, пов’язаний з передачею,прийомом чи отримуванням чого-

небуть.По другій версії корінь „dek” походить від числа „десять” і пов’язане з

тим, що на рлзкритих долонях витянутих рук десять пальців.

Згодом корінь „dek” був зомінений на „dok” у слові „doceo”-вчу, навчаю,

від якого були утворені слова „doctor”-учений, „doctrina”-вчення, „documentum”

те, що вчить, повчальний приклад.В цьому значенні документ використовував-

ся Цезарем та Цицероном..Пізніше він здобув юридичне звучання і стало

означати „письмовий доказ”.В записі письмового свідоцтва слово документ

вдивалось від середніх віків до XIX ст.

В російській мові слово „документ” виникло у часи Петра І, як взято з

німецького і польських мов,-в значенні письмового свідоцтва. На початку ХХст.

воно мало два значення: 1)будь-який папір,зроблений законним порядком і

взмозі служити доказом прав на будь що або на виконання яких небуть

обов’язків; 2)Будь-яке письмове свідоцтво[13,ст. 30]

Ріст числа юридичних документів привів до виникнення у другій полови-

ні XVII ст.у Франції особливою наукою під назвою „Дипломатика”.Назва науки

пішла від грецького слова „diploma”-лист, документ.Дипломатика почала вивча-

ти усі публічні документи, в залежності від документів особистого походження.

Її основоположником вважають Жана Мобільйона, який видав у 1681р.вПарижі

„Книгу об искусстве дипломатики”.

Базове поннятя „документ” пояснювався у дипломатиці як будь-яке пись-

мове свідоцтво, яке служить для виникнення доказу і виповненню прав.Доку-

мент виповнював одну з трьох функцій: 1)утвердження нового правового

положення; 2) засіб доказу перед судом; 3) переніс обов’язків з одного

чоловіка на іншого.

До другої половини XIX ст. у справочних виданнях деяких країн світу

з’являються від слова „документ” терміни: документація-у значенні підготовка і

користування підтверджених документами доказів і обов’язків; документний-

який відноситься до документу.

Таким чином, у кінці ХІХ ст. спостерігається тенденція до служення

границь поняття „документ”: спочатку воно роздивлялось як будь-який предмет,

потрібний для повчання і доказу,а потім як письмове свідоцтво, яке підтверджує

певні правові відносини.

На початку ХХ ст. у терміносистему вводиться більш широке поняття

„документ”: його ввів відомий бельгійський вчений, основоположник

документації-науки про сукупність документів та області практичної дія-

льності - Поль Отле.[14.,ст.24-26]

Поль Отле і його соратник Анри Лафонтен розробляли теорию

документації у в стінах Міжнародного библиографичного інститута,

створеного в Брюселі у 1895 р.

2. 2. Дефініція поняття, різні значення поняття „документ” у нормативно-правових документах.

Поняття „документ” являється центральним, фундаментальним у понятійній системі документознавства.Воно відображає признаки реального існування предметів, які служать об’єктами практичної діяльності по створенню, аналітико-синтетичній обробці, зберіганню, пошуку і використанню документної інформації в суспільстві.

Це поняття широко використовується у всіх сферах суспільної діяльності. Майже у кожній області знання є одна або декілька версій його поняття з узгодженою специфікою тих об’єктів, яким дають статус документа.

В