У тому випадку, коли наукове нерозумiння безпосередньо усвiдом---лене, тобто пов'язане з "теоретичним сумнiвом" (дiєю наукового Cogito за Декартом), воно може бути здолане строгим доведенням, або ж переконливим експериментом. А що ж робити, коли "вирiшаль---ний" експеримент чи доведення потрапляють у полон нескiнченого регресу фальсифiкацiонiстських спростувань, що були описанi у пра---цях I.Лакатоса? Тодi окрема людина своє нерозумiння може здолати стаючи принципово iншою особистiстю, iншим "Я", своєрiдною вiдмо---вою вiд самого себе колишнього. Цей процес безпосередньо вiдно---ситься до дiяльностi духу, яку називають "фiлософiя". Тодi фiло---софствування починає вiдбуватися як закономiрний фрагмент певного роду послiдовного дослiдження, яке здiйснюють навiть найпереко---нанiшi науковi педанти, що систематично зустрiчаємо в працях виз---начних математикiв, фiзикiв, бiологiв, пiсля усвiдомлення ними власного нерозумiння. У нерозумiннi вони виявляють для себе факт втрати єдностi себе з наслiдками дiй свого власного розуму, фактом втрати єдностi свого "Я". I саме фiлософiя (а в ХХ ст. це фiло---софiя науки) залишається останнiм "бастiоном", який зберiгає "хит---кий" ґрунт самоусвiдомлення "Я-науковця" над порожнечею неро---зумiння.

Звертаючись до вiдомих фактiв з iсторiї науки ми можемо засвiдчити позитивне значення нерозумiння. Наприклад, у Ейнштейна та Борна було цiлком вiдмiнне, якiсно протилежне розумiння того, що таке "реальнiсть", особливо - "фiзична реальнiсть". Сам ефект нерозумiння (за свiдченням Борна) полягав ось у чому. Борн розро---бив принципово нове "статистичне" тлумачення квантової механiки. Ейнштейн у своїй статтi висловив аргументи проти такого пiдходу. Борн не визнав цi аргументи, i бiльше того, вважав, що саме мате---матична сторона аргументацiї Ейнштейна є незадовiльною. Вiн напи---сав вiдповiдь, в якiй спробував "обґрунтувати свою статистичну точку зору, показуючи, що вимоги класичної механiки про детермiно---ванiсть невиправданi, оскiльки вони ґрунтуються на припущеннi про те, що абсолютна точнiсть даних має фiзичний смисл, а саме це я вважав абсурдним. Таким чином, я розвинув статистичне формулювання класичної механiки. Потiм я дав строгу квантово-механічну обробку прикладу, запропонованого Ейнштейном, i показав, що в класичнiй границi вiн точно приводить до результату, отриманого ранiше з мо---го статистичного формулювання квантової механiки.

Ейнштейн вiдповiв, що я невiрно його зрозумiв, оскiльки його заперечення мають вiдношення до концепцiї реальностi, а не де---термiнiзму. Наступне листування було багате на приклади взаємного нерозумiння"[3. -с.168-169].

Причина "фатального нерозумiння" мiж двома видатними фiзиками насправдi полягала в "конкретнiй фiлософiї наукового мислення", а потiм вже у витлумаченнi фундаментальних фiзичних понять i проб---лем.

М.Борн прямо вказує на цей факт i цю причину: "На певнiй стадiї свого розвитку теоретична фiзика, крокуючи своїм власним шляхом, була змушена відмовитись вiд значної частини традицiйних фiло---софських iдей i замiнити їх новими. Але, все ж таки, ряд провiдних фiзикiв - в тому числi Ейнштейн, де Бройль i Шредiнгер - не прий---няли нового способу мислення"[3. -с.162].

Немає нiчого дивного у тому, що поява нового способу мислення супроводжується критикою старого. Водночас "нове" спiввiдносять з попереднiм перевiряючи iстиннiсть i ефективнiсть першого. Однак, як "перевести" абстрактнi сутностi, такi як фiлософськi iдеї, в русло їх конкретної перевiрки, обробки та селекцiї? Так чи iнакше в структурi наукового знання вони займають не останнє мiсце, що засвiдчило падiння класичної фiзики з п’єдесталу "iмператрицi на---ук".

Немає iншого способу репрезентувати фiлософськi iдеї, анiж "оп---редметити" їх. Це вiдомо ще з часiв античностi: як вiдзначав Аристотель, "справдi, знання у дiї є те ж саме, що його предмет" [4.-с.316]. Iнша справа, що "мiра" цiєї точностi повинна бути ро---зумною, вiдповiдати природi самого дослiджуваного питання чи пред---мету. Епiстемологiчним засобом такого опредмечування слугує "мо---дель" [Див.:5.-с.265-268]. Так, наприклад, концепцiї атомiзму, перш за все, є не що iнше, як конструювання i селекцiя все бiльш адекватних моделей розумової дiї, а не картина свiту.

Модельнiсть мала мiсце i у висвiтленiй нами ситуацiї. Ейнштейн здiйснював свою критику висловлюючи свої iдеї за допомогою простих модельних прикладiв. Борн керується таким самим принципом, стверд---жуючи, що його модель "дає можливiсть проiлюструвати абстрактнi фiлософськi iдеї при допомозi досить елементарних геометричних мiркувань. Це, звичайно, не забезпечує отримання прямої вiдповiдi на метафiзичнi питання, але дозволяє звести їх до чiтко розрiзню---ваних альтернатив, допомагаючи, таким чином, прояснити логiчну си---туацiю"[3.-с.162].

У кожного принципу iснує "межа", тобто певна сфера "застосову---ваностi", за якими вiн з конструктивного i ефективного засобу пiзнання перетворюється в одну з головних причин консервацiї i стагнацiї старого. Це яскраво виявляє приклад використання принци---пу "iзоморфiзму" мiж математичним та фiзичним континуумом, який дозволяв у класичнiй механiцi "мислити траєкторіями".

Теоретична i фiлософська проникливiсть М.Борна полягають, зок---рема, в тому, що саме в цьому найфундаментальнiшому способi мис---лення вiн "угледiв" перешкоду для побудови нової, квантової фiзи---ки. I тут же криється "секрет нерозумiння" А.Ейнштейна, який не хтiв змиритись з втратою такого основоположного математичного принципу в застосуваннi до мислимого конструювання образу "фiзич---ної реальностi".

Сумнiв у iстинностi фундаментального принципу - це вже вершина тiєї багаторiчної та копiткої розумової працi, коли не одне по---колiння вчених, теоретикiв i експериментаторiв, намагається пiд тиском "контрфактiв" цей принцип все ж таки зберегти при допомозi рiзних адаптацій i модифiкацiй. Методологiчно сумнiв спонукає до когнiтивної дiї i до створення нової мислимої конструкцiї. У дано---му випадку справа була