i нових видiв експерименту---вання з ним загрожувало накопиченням та наростанням теоретичних "iлюзiй", що виходили з наперед заданої передумови майже абсолют---ного "сходження" фiзичних даних до вiдпрацьованих формул та траєкторій. Побiчно i основою, i продуктом самих цих iлюзiй було бажан---ня та вiра в iснування наперед встановленої гармонiї мiж свiтом "фiзичним" i "математичним".
Таким чином, новий спосiб мислення став "фiзико-математичним". Здійснилось неначе повернення до iндуктивiзму, необхiднiсть якого вже з 1826 року обґрунтовували першi позитивiсти: О.Конт, Дж.С.Мiлль, Г.Спенсер, В.Уевелл. Нагадаємо, що в своєму "Новому Органонi" Френсiс Бекон розробляв iдею переважного використання методу iндукцiї для експериментального природознавства; але без з'єднання цих методiв iз математичною формою вони не володiли не---обхiдними властивостями "операцiональностi" та "iнструменталь---ностi", яка мала мiсце в прогресi швидкої та успiшної математи---зацiї (дедуктивiзацiї) фiзики. Тепер на основi iндуктивної логiки Мiлля, що заклала логiчнi пiдвалини статистичному аналiзу, iндукцiя була вже не в iзоляцiї вiд математики, а в усвiдомленiй та критичнiй єдностi з математичною формою викладу власного фiзич---ного змiсту. В основу була покладена "фактична", експериментально визначена фiзична реальнiсть. I лише пiд емпiричний базис, на його фактуальнiй основi виникали проблеми пошуку нової i адекватної форми математичного вiдображення цiєї реальностi (як вторинної, теоретично похiдної, мiнливої та множинної, а не єдино можливої).
Квантово-механiчний спосiб мислення випробував на собi вплив не тiльки позитивiзму, а й неокантiанства. Принаймнi кантiвську вимо---гу строгого розмежування предметiв наявного, апостерiорного, емпiричного "досвiду", з одного боку, i предметiв тiльки лише по---тенцiйного, гiпотетичного, можливого, теоретичного "досвiду", з iншого. Слiдуючи за аргументацiєю Г.Когена, у середовищi значного кола фiлософiв i природознавцiв затвердилася думка, що чисте спог---лядання є не даним суб'єкту саме собою, воно формується i є про---дукт певного ступеня розвитку мислення, як i категорiї. А оскiльки поступ науки засвiдчив, що без опори на iндуктивне узагальнення емпiричних даних мислення не здатне знаходитися на рiвнi останнiх проблем природознавства, поступ наукової думки повинен спиратися на зiткнення з дiйснiстю яка знаходиться за межами форм буття са---мої думки. До речi, тут iдея iнтерпретацiї принципово не здатна поєднатися з емпiричними даними.
За свiдченням i твердженням М.Борна, "сучасна фiзика досягнула своїх найбiльших успiхiв при допомозi застосування методологiчного принципу, згiдно якого поняття, що вiдносяться до вiдмiнностей за межами можливого досвiду, не мають фiзичного смислу i повиннi бути елiмiнованi. Цей принцип не одноразово застосовувався у фiзицi, починаючи з часiв Ньютона. Найбiльш чудовими прикладами успiшного використання цього принципу є обґрунтування Ейнштейном спецiальної теорiї вiдносностi шляхом вiдмови вiд поняття ефiра - субстанцiї, що знаходиться в станi абсолютного спокою, а також обґрунтування Гейзенбергом квантової механiки, яке базується на елiмiнацiї з картини будови атома радiусiв i частот обертання електрона навколо ядра. Я вважаю, що цей принцип необхiдно застосувати i до iдеї фiзичної безперервностi" [3.-с.163].
Стосовно цих думок М.Борна висловимо декiлька зауважень. Елімінування у даному випадку, по сутi, це операцiя заперечення смислу i змiсту фундаментальних понять i принципiв науки шляхом "усунення старого" i введення "нових" уявлень, що не заперечує інтерпретацію та деконструкцiю як методiв їх побудови. Однак, ми виявляємо "зародження" нового, некласичного способу наукового мис---лення в тогочасному математизованому природознавствi як наслiдок "тиску" емпiричних даних, а не в наслiдок самоконструювання буття через суб'єктивну деконструкцiю та iнтерпретацiю теорiї. Викликає деякий сумнiв твердження М.Борна про використання принципу елiмiнацiї ще з часiв Ньютона, бо аж до Канта нi в метафiзицi, нi в фiзицi предмети можливого i "чистого" досвiду в строго обґрунтованій формi не розрізнювались (спроба Лейбнiца це зробити, як до---водиться Кантом, була невдалою).
Сутнiсть революцiйного перетворення, що аналізувалось вище, з нашої точки зору, можна в гранично загальному виглядi виразити ка---тегорiальною формулою - перехiд вiд "єдиного" до "багатьох". Дiйсно, постараємось пригадати геометричний "початок" аналiзовано---го процесу. Адже сам вiн (виникнення неевклiдових геометрiй) озна---чало перехiд вiд єдиного до багатьох. I саме цей математи---ко-логiчний "початок" розвинувся при допомозi підтвердження i зба---гачення його абстрактного змiсту - змiстом конкретним, фiзичним, розвинувся в "систему мислення", у новий спосiб теоретичного пiзнання. "Множиннiсть", коли поряд iз евклiдовою iснують також i некласичної геометрiї (елiптичної, сферичної, свiтової), "увiйшла" в сам принцип модельного вiдображення фiзичної реальностi. Покла---дений в основу математико-фiзичного континууму принцип "iзо---морфiзму" утворюючих його iдеально-числової, геометричної, алгеб---раїчної, експериментальної, теоретико-конкретної фiзичної реаль---ностей був перетворений i замiнений принципом "гомоморфiзму". Го---моморфiзм - це множинна, така, що задається "вiдображенням" на множинах операторiв, функцiоналiв, а не взаємнооднозначна, вiдповiднiсть.
Принцип "множинностi" поступово увiйшов у всi поняття класичної механiки, породжуючи їх узагальнюючi багатозначнi концептуальнi структури. Цей потiк породжень нового концептуального смислу за---вершується в переходах вiд iнварiантностi до коварiантностi, вiд дослiдження фiзичного тiла як одиничного екземпляру відповідного класу об'єктiв до розгляду його як конфiгурацiйного розмаїття, "ансамбля елементарних частинок" тощо.
Революцiйний потiк аналiзованих подiй перетворив i категорiаль---ний лад всього наукового мислення, включаючи фундаментальнi фiло---софськi смисли категорiй субстанцiя, матерiя, простiр-час, рух. Лапласiвська форма жорсткого однозначного детермiнiзму поступилась рiзноманiтностi форм "слабкої" детермiнацiї, імовірнісної, стохас---тичної. Безперервнiсть математичного вiдображення та iдеал абсо---лютної точностi поступились мiсцем "iнтервальному мисленню", де точнiсть задається умовами експерименту (тим, що знаходиться за межами мислення) i можливостями вимiрювальної технiки не побiчно, а безпосередньо, змiстовно-фiзично.
Однак, цей процес релятивiзацiї i породження багатозначних смислiв традицiйних понять був багатий також переходами до нового рiвня стабiльностi, до якiсного нового типу "абсолютної точностi"