Враховуючи наведену оцiнку зробленого Платоном та безпосереднiй переклад вiд грецької слова "мiф" як "переказ", пiсля елементарно---го аналiзу можна запропонувати обґрунтування, що будь яка "оповiдь" заради самої "оповiдi" може класифiкуватися як мiф. А те, що називають "мiфологiчним свiтоглядом" цiлком слушно можна iнтерпретувати через вираз: "розповiдаючий свiтогляд".

Стосовно аналiзу здатностi до мiркувань, поряд з iдеєю "пере---казу" iнодi висувають поняття "демонстрацiя". Але проведений американським фiлософом Хiларi Патнемом аналiз дозволив визначити, що "Можливою, пропозицiєю буде, що усi речi не можуть бути "вис---ловленi", а можуть бути лише "показаними". Однак проблема поля---гає у тому, що речi, якi "показанi" нам при поясненнях система---тичної суперечностi, можуть бути показанi лише за допомогою вис---ловлювання. Iдея про те, що iснують дискурсивнi думки, якi не мо---жуть бути "висловленi", є формалiстична хитрiсть, яку я не ро---зумiю"[2.-с.480]. Тому зупиняючись на переказi (текстах, тракта---тах), як на емпiрично наявному предметi аналiзу (принаймні у виглядi вимовленої iнформацiї) ми можемо лише вважати, що iснує дещо за висловленим, одночасно, вважаючи так ми не виходимо за межi вис---ловлювання.

Розглядаючи будь який міфологічний переказ як iснуючий сам по собi, без порiвняння його будь iз чим, ми помiтимо, що вiн само---достатнє синкретичне утворення зi своїм порядком та змiстом. Влас---не те, що ми називаємо "мiфологiчним свiтоглядом" є рiзнi перека---зи, якi не спiввiдносяться мiж собою, не впливають одне на одного, цiлком самодостатнi сюжетно. Мiфи, як i казки, що кожний iз нас слухав у дитинствi, iснують поряд i не заважають одне одному. Розглядаючи випадки, коли кiнематографи роблять спробу синтезувати казки не важко помiтити, що виникає або нова казка зi своїм унiкальним сюжетом, або хаос невдалого твору.

Використовуючи зазначений змiст поняття "переказ" для розгляду фiлософiї, в якостi окремого iсторичного типу свiтогляду, маємо пiдстави щоб зазначити, що тут перекази не iснують самi по собi. В фiлософiї вони, навпаки, спiвзалежнi та постiйно спiввiдносяться. Порiвняння, спiвставлення, визначення спiвзалежностей однiєї роз---повiдi по вiдношенню до другої є форма буття фiлософiї. Сама спе---цифiка фiлософського мислення, що визначається поняттям "реф---лексiя", складає безпосереднє спiвставлення переказу з переказом про переказ.

На вiдмiну вiд фiлософiї у релiгiях вiдношення мiж переказами має iншу форму - канонiзоване "святе письмо" складає еталон "Слова", з яким (i за змiстом, i за формою) повиннi бути узгод---женi усi iншi розповiдi. Толмуд, Бiблiя, Коран є лише переказ Сло---ва божого, який здiйснили довiренi Богу особи (пророки).

У свою чергу, науковий свiтогляд, вперше, пропонує вийти за межi переказiв. Подiляючи знання про свiт на факти, гiпотези i те---орiї, вiн вимагає порiвнювати перекази про свiт iз самим свiтом, а не розповiдями про нього. Тому, виключно, стосовно наукового пере---казу ми i маємо сприймати наведене вище зауваження Х.Патнема. У своїй вiдмiнностi вiд фiлософiї, мiфологiї та релiгiї, наука пре---тендує на можливiсть співвідношення переказу iз чимось зовнiшнiм щодо нього. За iнших умов не може йти навiть мови про iснування науки як чогось вiдмiнного вiд iнших свiтоглядних форм.

Конкретним виявом методологiчної вiдмiнностi фiлософського пе---реказу вiд наукового вважається дискурс. Нагадаємо, що дискурс (пiзньолат. вiд discursus - мiркування, аргумент) - теорети---ко-аналiтична процедура та метод наукового аналiзу з акцентуванням уваги на логiчних та понятiйних елементах i засобах аналiзу. Сь---огоднi дискурс вважається (Джефрi Александер, Ентонi Гiдденс) го---ловним шляхом взаємодоповнення рiзних пiдходiв, шкiл та традицiй в соцiальних науках. У дискурсi втiлюється специфiка соцiального пiзнання з його вiдмiннiстю вiд природничонаукового "пояснення". В ньому робиться наголос на формально-логiчнi мiркування, таким чи---ном, що у його фокусi знаходиться сам процес аналiзу, а не резуль---тати останнього.

Слiд визнати i наступну особливiсть дискурсу. Так, якщо для А.Ф.Лосєва [Див.:11] позитивне означення поняття "мiф" уявлялося принципово неадекватним i вiн систематично використовував лише не---гативну форму: "мiф це не...", то ми застосовуючи поняття "дис---курс" отримуємо пiдстави для визнання, що аутентичне (античному) тлумачення мiфу як переказу є найбiльш адекватна i точна форма йо---го визначення. Мiф як необмежений переказ є наслiдок безпосереднь---ої реалiзацiї стихiї чистого уявлення.

Бажання розчинитися у стихiї чистого уявлення подекуди пе---реслiдує кожну людину, що, на мою думку, є наслiдком усвiдомлення межi своїх можливостей, смертностi та неможливостi досягти абсо---лютних iдеалiв (краси взагалi, щастя, добра без зла, необмеженостi благ, здатностi бути кращим спортсменом завжди та т.п.). Таке усвiдомлення тимчасовостi власного буття, яке здобувається за до---помогою здатностi до континуально побудованого продуктивного уяв---лення, викликає вiдчуття страждання, а тому шукає порятунку в тих самих джерелах, у самозаспокоєннi безперервнiстю гри уявлень, тобто у самiй здатностi континуально уявляти.

Спiввiдносячи такий варiант гри продуктивної здатностi до уяв---лення з фiлософською рефлексiєю можемо запропонувати наступне тлу---мачення фiлософiї - це форма iнтелектуального експериментування з уявленням нескiнченого за допомогою занурення обмеженого у необме---жене. Здiйснюється така когнiтивна дiя через дискурсивний дiалог.

Рефлексiя (вiд лат. reflexio - обернутiсть до начал) - це, перш за все, спосiб фiлософських мiркувань, який полягає в постiйному врахуваннi наявностi самоусвiдомлення власного "Я".

Слiд нагадати, що на думку Св.Августина, Т.Кампанелли, Р.Декар---та рефлексiя - це самоусвiдомлення власного "Я", обов'язкове на---чало iстинного пiзнання; джерело знання про внутрiшнi дiї свiдо---мостi (Дж.Локк, Г.В.Лейбнiц); взаємне вiдображення одного в друго---му (Е.Гуссерль). Гегель, у свою