Це важливо тому, що виявлення нерефлексивної природи реля---тивiзму виникає саме при використаннi поняття "реконструктивна рефлексiя". Тобто, використовуючи таку рефлексiю ми робимо зро---зумiлим, що релятивiзм являє собою фрагмент незавершеної (не---послiдовної) рефлексiї в формi зовнiшньої за змiстом розповiдi про неї.

Поняття "реконструкцiя" безпосередньо пов'язане з логiко-мето---дологiчною процедурою - редукцiя, яка полягає у зведеннi одного явища до iншого з метою спрощення. До редукцiї вдаються постiйно, коли здiйснюють абстрагування вiд багатьох властивостей i вiдно---шень об'єкта до декiлькох, зводячи умови дiї того чи iншого закону до стандартної ситуацiї. Особливо часто редукцiю використовують в процесi доведення, зокрема при спростуваннi шляхом доведення до абсурду. Одним iз варiантiв редукцiї є зведення до першоначала (лат. reducere - повернення), яке здiйснюється за допомогою вiдтворення (re...constructio - вiдбудова) з простих елементiв форм та систем рiзних варiацiй складних i навпаки. Тому реконс---трукцiя у своєму спрощеному (механiчному) варiантi виглядає як вiдбудова цiлiсного вигляду мiста чи будiвлi (археологами) за рештками, описами окремих елементiв, що збереглися.

За свiдчення Ж.Деррiди "деконструкцiя почалася з деконструкцiї логоцентризму, деконструкцiї фоноцентризму, зi спроби вилучити з досвiду думки панування лiнгвiстичного моделювання" [13.-с.154]. У своїх роз'ясненнях росiйському колезi з Москви В.Подорозi, Ж.Деррiда зазначає "Звичайно деконструкцiю зображують як те, що заперечує можливiсть iснування дечого зовнiшнього по вiдношенню до мови, як засiб включення усього в мову... Це досить глибоке i, я вважаю, iдеологiчно i полiтично мотивоване нерозумiння - подавати деконструкцiю прямою протилежнiстю тому, чим вона у дiйсностi є"[13.-с.153-154]. Отже, деконструкцiя, по сутi справи, являє со---бою варiант рефлексiї та реконструкцiї через редукцiю до начал досвiду думки де відсутнє "панування лiнгвiстичного моделювання".

Поняття "реконструктивна рефлексiя" було розгорнуте Нельсоном Гудменом i обґрунтоване Хiларi Патнемом, за допомогою якого Н.Гуд---мен пропонує розглядати "конфлiктуючi" норми, стандарти i суджен---ня, що лежать у пiдвалинах тiєї чи iншої системи наукових знань. На вiдмiну вiд "рацiональної реконструкцiї"(I.Лакатос) "реконс---труктивна рефлексiя не втрачає своєї цiнностi в наслiдок виявлення факту, що мрiя про унiверсальну та єдину реконструкцiю [рацiональ---ну реконструкцiю - курсив авт.] нашого свiту є утопiя" [2.-с.490]. Будь яка реконструкцiя фрагментарна. I здається, що деструкцiя єдиний варiант реконструкцiї, яка з самого початку визнавала фраг---ментарнiсть власної реконструкцiї. Однак, деконструкцiя не спраць---овує, коли "нашi" фрагментарнi реконструкцiї, а також реконс---трукцiї, що протистоять "нашим", дозволяють досягати "легкого вза---їмного регулювання" (Гудмен) норм i стандартiв, умоглядних осново---положень, яке становить продуктивне джерело їх змiни.

Отже, завдяки реконструктивнiй рефлексiї фрагментарне реконс---труювання стає здатним до зворотного зв'язку, до рацiонального самокоректування норм i стандартiв: заснованi на усталених нормах i стандартах реконструкцiї дозволяють вiдкривати факти, якi приз---водять до змiни уявлень, що складали джерело цих норм i стандартiв [позитивне визначення реконструктивної рефлексiї]. Таким чином, наявнi норми i стандарти наукового пiзнання (i будь-якого iншого) складаючи iсторичний здобуток стають непересiчною (тобто абсолют---ною, а не релятивною) умовою нових, кращих, бiльш ефективних норм i стандартiв. Яскравим прикладом слугує вiдкриття аномальних явищ, якi стали джерелом наступних за класичною фiзикою I.Ньютона теорiй - вiдносностi та квантової механiки, з вiдповiдними методологiями, стандартами i нормами.

Читач знайомий з основами фiлософiї Гегеля i марксизму одразу помiтить спорiдненiсть реконструктивної рефлексiї зi знаменитою "дiалектичною спiраллю" розвитку через повернення до попередньо пройдених етапiв (основне положення дiалектичного методу).

Проте, ця схожiсть не є тотожною. На вiдмiну вiд принципiв дiалектики Гегеля i Маркса, як вчення про розвиток Унiверсуму, принцип реконструктивної рефлексiї, будучи спорiдненим з дiалек---тичним методом, не ототожнює дискурсивну процедуру побудови мiрку---вання з властивостями буття за межами цих мiркувань.

Зазначенi дiалектичнi фiлософiї є типовими зразками вчення, що тяжiють до описiв Унiверсуму через виявлення єдиної першопричини усiх процесiв подiй. Однак, вiдрефлексованi переконання про на---явнiсть єдиної субстанцiї вимагають доведення, що вона (субс---танцiя) вже вiдома, вже визначенi та описанi усi її iстотнi влас---тивостi. За iнших уявлень неможливо вести розмову про єдину субс---танцiю взагалi [Детально див.:14.-с.119-127].

Мовчазне (невiдрефлексоване) прийняття положення, що вже визна---ченi та описанi властивостi субстанцiї, вимагає, щоб iснуюче у ми---нулому, сучасному чи майбутньому тлумачили як "продукт" (саморуху, саморозвитку, самореалiзацiї) однiєї єдиної субстанцiї (наприклад: природа, дух, матерiя). При цьому редукцiя полягає у тому, щоб буття витлумачити як модифiкацiю, трансформацiю та метаморфозу об---раної теоретиком субстанцiї, її "першоначала". А реалiзацiя да---ного принципу вiдбувається через процедуру редуктивного пiдведення явищ пiд наперед означенi всезагальнi властивостi першоначала. От---же, у виглядi останнього, ми маємо фiлософiю ототожнення субс---танцiї та форм iснування.

Але таке ототожнення не орiєнтує на примноження вже набутого знання про iснуюче. Фактично, переказ , що пропонує нам така фiло---софiя "вiдмовляється" вiд доведення, оскільки у ньому воно немож---ливе, бо "усе є одне й те саме" (чи дух - чи матерiя). Звiдси на---роджується антирефлексивне бажання шукати "тисяча + ще одну" де---монстрацiю дiалектики Природи. Вiдповiдно не iснує проблеми з'ясу---вання взаємозв'язку рiзних форм iснування, бо рiзноманiсть це лише "позiрнiсть".

Науковий рацiоналiзм, на вiдмiну вiд зазначеного типу фiлософс---твування, визнає за можливе начало наукових мiркувань тiльки озна---чення основоположних характеристик самого себе, своєї думки як пiдстави для наступних думок, а не iснуючого поза думкою. Дiйснiсть для науки завжди є те невiдоме, що потрiбно пiзнати. Iнакше наука втрачає сенс свого iснування. Для наукового свiгляду обов'язково повинно буди щось