Таким чином, категорiя за своїм характером є явно суперечливою, оскiльки є схемою послiдовностi дiй з уявленнями, якi повинна здiйснити кожна людина, щоб побудувати потрiбний їй образ. Тобто, категорiя, як когнiтивний алгоритм дiяльностi, яку належить ре---алiзувати, водночас є i результатом цього процесу, фiксацiєю вже реалiзованої послiдовностi дiй.

Зовнiшнiм чином (наприклад герменевтично), безпосередньо у спiлкуваннi цiєї суперечностi не видно, оскiльки при передачi ал---горитму вiд людини до людини, особливо мiж фахiвцями, завжди ро---зумiється, що той, хто буде використовувати алгоритм, вже має де---якi знання, вмiє ним користуватись.

Використовуючи поняття "алгоритм" його, так само як iншi знан---ня, потрiбно розумiти функцiонально. Так, алгоритм мiркувань потрiбен для задовiльнення конкретної потреби. А саме - для отри---мання знання про те, якi саме змiни достатньо внести в свої уяв---лення про необхiднi дiї, щоб практично отримати потрiбний людинi результат. Для людини, не включеної до певної сфери наукових, практичних дiй, знання у виглядi символiчної представленостi дея---кого алгоритму - тiльки зайве перегруження пам'ятi.

Тiльки людина, що вже використала ряд схем синтезу суджень, мо---же фiксувати, що вiдомi схеми призводять до суперечностей при спiвставленнi готових суджень. Усвiдомлення наявностi суперечностi породжує потребу iншого способу синтезу суджень. Ця потреба здебiльшого усвiдомлюється в формах запитування "як зробити?", "де взяти?" тощо. За цими висловленими питаннями криється усвiдомлення вiдсутностi необхiдного знання, яке зовнiшньо дане в формах мови i виражається при запитуваннi у iншої людини, у Бога, у "довiдника", "пiдручника", "сховища" iнформацiї.

Цей феномен усвiдомлення, у даному випадку, розумiється в зна---ченнях, якi надавав поняттю "учене незнання" Микола Кузанський [Див.:19].

Реконструктивна рефлексiя феномену "вчене незнання" (описаний М.Кузанським) дозволяє зробити висновок, що людини, яка усвiдомила вiдсутнiсть потрiбного їй знання (яке давало б вирiшення питання) i має безпосередню зацiкавленiсть щодо отримання такого знання, мо---же мати i суто гносеологiчнi проблеми, що вирiшуються тiльки фiло---софськими засобами. Знання про своє незнання носить цiлком конк---ретний характер, тобто це - "визначене незнання", яке по сутi є знанням деяких визначень потрiбного результату.

Визначення проблем не беруться безпосередньо з процесу спогля---дання буття, а є результатом конструктивного усвiдомлення, що саме "такi-то" й "такi-то" послiдовностi дiяльностi не задовольняють "тому-то" й "тому-то" своїми результатами. Якби визначення проблем брались iз безпосередньої взаємодiї з свiтом (вiдображення чи споглядання), а не з усвiдомлення свого вiдношення до резуль---татiв своєї дiяльностi, тодi мислення завжди б знаходило способи їх вирiшення. Однак, це не спостерiгається. На вiдмiну вiд мети, котра завжди спрямовує дiяльнiсть на використання перевiрених (iз заздалегiдь вiдомим результатом) способiв дiяльностi, зацiкавлен---ня, спрямовуючи мислення, не завжди приводить до шуканого резуль---тату.

Власне, тiльки з виявленням суперечностi, парадоксу виникає свiдомо фiксована проблема. До виявлення парадоксу, суперечностi людина використовує накопичений багаж вiдомих схем суджень фор---мально - через використання пам'ятi (своєї та суспiльної).

В цiлому мислення полягає в змiнi вiдомих способiв синтезу уяв---лень в несуперечливе судження шляхом знаходження уявлення про взаємообумовленiсть, єднiсть, пошуку "третього", опосередковуючого протилежностi, обґрунтованого судження [Детально див.:20. -с.122---]. Виникнення цього судження може відбуватись i при допомозi фiксацiї результатiв досвiду, i "продуктивною силою уявлення" (I.Кант) - комбiнуванням образiв, що знаходяться в пам'ятi iндивiда та суспiльства.

Подiл мислення на зазначенi складовi частини дозволяє розгляда---ти його в якостi процесу чуттєвої дiяльностi, що спрямовується знанням деяких визначень результату, i полягає в змiнi схем синте---зу суджень при допомозi знань, використовуваних функцiонально, тобто для змiни, знову ж таки, знань.

Видiлення наведеної структури мислення має для нас принципове значення. Фiксацiя вiдмiнностi моментiв мислення у формi двох функцiонально вiдмiнних властивостей знання: вiдображати майбутню дiйснiсть (iстиннiсть) i визначати взаємозв'язки уявлень (алго---ритмiчнiсть) - дозволяє виявляти, що можливi два принципово вiдмiннi шляхи пiзнавальної дiяльностi, два вiдмiннi роди знання та методiв його застосування.

Використовуючи поняття "мислення", як усвiдомлення процесу фор---мування уявлень через певну форму чуттєвої дiяльностi, маємо виз---начити, що для неї є характерним:

1) формування уявлень не залежить безпосередньо вiд актуальних чуттєвих сприймань зовнiшнього тiлесного середовища та фiзiологiчних потреб органiзму;

2) самi уявлення стають свiдомо змiнюваними об'єктами, тобто змiна форм в уявленнях не обумовлена асоцiативними зв'язками об---разiв у пам'ятi;

3) здатнiсть уявляти та змiнювати в уявленнi процеси, в тому числi й власну дiяльнiсть;

4) зовнiшнi матерiальнi форми використовуються цiлеспрямовано для формування потрiбних уявлень в якостi умовних зовнiшнiх предс---тавникiв.

Наведенi характеристики дозволяють побачити, що поняття "ма---терiально iснуючий предмет", як воно дане мисленню, не можна порiвнювати з рiччю поза мисленням, адже у свiдомостi неможливо порiвняти те, що є у свiдомостi, з тим, чого в свiдомостi немає.

Перш нiж уможливиться практично порiвняти уявлення про речi з самим речами, людина має цi речi усвiдомити, тобто перетворити у два уявлення. В пiдсумку завжди порiвнюють i спiвставляють уявлен---ня з уявленнями, хоча подекуди вважають, що порiвнюють уявлення про рiч з самою матерiальною рiччю.

Безглуздо навiть уявно порiвнювати лiтри та кольори, смак їжi ---з квадратними рiвняннями, якщо дотримуєшся абстрактних визначень, якi визначають, що є лiтри, кольори та т.п. Встановити яке-небудь вiдношення мiж уявленнями вдається лише в тому випадку, якщо спiвставляються не властивостi речей, якi роблять один об'єкт вiдмiнним вiд iншого, а тi властивостi, котрi виражають не розрiзненiсть, а спiльнiсть.

Так, розглядаючи вiдстань мiж двома речами ми говоримо про