Якщо предмети оточуючого світу для тварини є те, що вона iз ним здатна зробити, тодi її сприйняття дiйсностi виключно суб'єктивнi. Деталiзуючи зазначимо, що у нашiй демонстрацiї зовнiшня форма предметiв змушує спрацьовувати той чи iнший рефлекс. Тому тварина лише як безпосередня частка протiкаючого процесу взаємодiй i може досягти бажаного. А людина, маючи таку саму здатнiсть, спроможна на якiсно iнше. Люди можуть використовувати машини замiсть свого тiла, де обов'язковою умовою постає iнформованiсть про процеси, що протiкають у серединi машини. Тут застосовуванням навичок не обiйтися.

Треба зазначити, що наше детальне розписування наведеної iлюст---рацiї пов'язано зi спробою Р.Рортi [Див.:33] розглядати епiстемо---логiю виключно у якостi вчення про сенсуальну природу пiзнання, забуваючи, що головнi проблеми теорiї пiзнання народилися у наслiдок усвiдомлення неможливостi звести пiзнання до чуттєвостi, а людину до "ускладненої мавпи".

Зазначена нами функцiональнiсть чуттєвостi та утворених нею суб'єктивних образiв (нехай "комплексiв вiдчуття", як казав Берклi) виявляє лише її практичнiсть, якою прагматизм завжди обме---жувався як достатньою пiдставою для висновкiв. Однак, окрiм прак---тичностi та суб'єктивностi людина здатна досягати iстинностi.

Концепцiя формування свiдомостi та iстинностi, як наслiдку суспiльної життєдiяльностi (запропонована та обґрунтована марксиз---мом), на вiдмiну вiд рiзноманiтних концепцiй "робiнзонади", визна---чає суверенну здатнiсть людей долати обмеженiсть суб'єктивного че---рез об'єктивiзацiю в суспiльно об'єктивних формах - iнформацiї (згiдно з марксистською термiнологiєю - "знаннях"). Обмiн iнфор---мацiєю у цьому процесi вiдiграє вирiшальну роль, бо потребує свiдомостi, а тому вибудовує її.

Суспiльно визначена потреба узгоджувати дiї особи з групою, як субстанцiональна умова буття людини перетворює дiяльнiсть на ко---лективно-цiлiсний процес, де частини цiєї діяльності (дiї окремого iндивiда) за межами тотальностi колективної дiї не мають нiякого сенсу. Однiєї лише здатностi "щось робити" не достатньо для суспiльного функцiонування окремої дiяльностi. Тому людина живе у досить специфiчному вiдношеннi стосовно природного середовища. Оскiльки здатностi здiйснювати змiни в довкiллi за допомогою своєї присутностi для суспiльного iснування недостатньо, людина повинна уявляти чужi уявлення, якi мають iншi люди, щоб дiяти суспiльно. Таким чином, змiстовно суб'єктивне вiдношення людини до дiйсностi складає створення такого уявлення, яке дозволяє бути iндивiду складовою частиною суспiльного життя. Утворення таких уявлень вiдбувається за допомогою суспiльно створених засобiв спiлкування - мови. Мова використовується функцiонально, для наперед визначе---ної змiни уявлень, тому вiд неї вимагається, щоб вона була загаль---новживаною та передбачувано однозначною, не зважаючи на те, який саме носiй буде виконувати потрiбну функцiю (рiзних мов багато).

Поява та iснування такого джерела формування суб'єктивних об---разiв визначає появу якiсно нового способу до оточуючої дiйсностi. Суб'єкт, який використовує мову може цiлеспрямовано розглядати дiйснiсть як джерело, iнструмент для створення загальнозрозумiлих образiв. Тобто, суспiльно визначений iндивiд вiдноситься до оточу---ючого довкiлля не як до джерела задоволення тiлесних потреб, а як до джерела створення потрiбного для порозумiння з iншими уявлення.

Людина, що має потребу здiйснити змiну своїх уявлень (чогось незрозумiла, усвiдомила суперечнiсть чи проблему) подекуди не здатна вирiшити цю проблему за допомогою спiлкування. Тодi, для такої людини i природа, i суспiльна дiйснiсть, i власнi фантазiї можуть постати як знаряддя вирiшення проблеми власного неро---зумiння. Вiдношення до оточуючої дiйсностi як до знаряддя змiни "картини свiту" i є цiлеспрямоване рацiональне пiзнання.

Iснування рацiонального когнiтивного вiдношення повсякденно ви---являє себе в процесах уявлення про свою взаємодiю з iншими людьми, яке має мiсце до початку безпосереднього здiйснення такої взає---модiї. Це вiдношення може обумовлювати якiсно iншу чуттєвiсть у порiвняннi з тваринною, бо головним тут постає не функцiональна практичнiсть образiв, а їх iстиннiсть. Тобто, у випадку коли чуттєвi данi слугують не як засоби актуалiзацiї потрiбної послiдовностi навичок, а як засоби утворення уявлень, що коректу---ють iншi уявлення ("картину цiлого"), тодi мова повинна йти не про практичнiсть уявлень, знань, iнформацiї, а про їх iстиннiсть (властивiсть, яка потребує, щоб до знань, чи iнформацiї вiдносили---ся з довiрою).

Наведена точка зору погоджується з висновком неопрагматизму про можливiсть утворення на основi науки "дискурсу влади", але не виз---нає спроби декнструювати його. тут питання стоїть не про iдеологiю влади, а про те, що iстина мала, має i буде мати владу над розумом людини. I горе тому хто iстину зневажає. Питання потрiбно ставити про присутнiсть iстини, або про присутнiсть спроби видати за не її подобу.

Список використаної літератури

1. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. -М.,1988.

2. Енгельс Ф. Письмо Г.Триру от 18 декабря 1889г.// Маркс К., Энгельс Ф. Собр.соч. -Т.37.

3. Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. -М.,1991.

4. Бергсон А. Два источника морали и религии. - М.,1994.

5. Лук'янець В.С.,Соболь О.М. Фiлософський постмодерн.-К.,1998.

6. Соловей Л.А., Чуйко В.Л. Методу iдеал//Короткий енциклопе---дичний словник: "Соцiальна фiлософiя"/За ред. Андрущенка В.П.-Харкiв,1997.

7. Философия культуры. Становление и развитие. -СПб.,1998.

8. Чуйко В.Л. Чотири методологiї фiлософiї науки: особливостi та сфери застосування//Фiлософська думка.-N1.-К.,2000.

9. Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. -М.,1998.

10. Аналитическая философия: становление и развитие. М.,1998.

11. Гуссерль Э. Логические исследования: Пролегомены к чистой логике.Перепечатка с изд.1909 г. - К.,1995.

12. Мах Э. Анализ ощущений и отношение физического к психичес---кому. - М., 1908.

13. Франк Ф. Философия науки. Связь