Так, на пiдставi дослiдження можливостей суб'єктивного ряду казуальностей (стандартна модель наукового знання) ми здатнi експлi---кувати поняття "об'єктивна причина". Одночасно, завдання вимiру казуальностей в об'єктивнiй дiйсностi вимагає суб'єктивного визна---чення одиниць та еталонiв такого вимiру серед матерiальних об'---єктiв, сенс яких стає визначеним лише певними поняттями. Наприк---лад, доба (24 години), змiна дня i ночi, як певна одиниця вимiру часу не має сама по собi такої властивостi, поза взаємодiєю iз суб'єктом. Отже iснування сенсу в одиницях i еталонах вимiру пе---редбачає постiйне повернення до теоретико-суб'єктивної каузаль---ностi, а суб'єкт слугує постiйним висхiдним станом будь-якого пiзнавального акту, початком подолання власної самообмеженостi.

При здiйсненнi переходу вiд мислимої каузальностi до матерiаль---ної емпiричне виявляє себе у якостi репрезентацiї незалежного вiд розуму, вiд логiчного, вiд суб'єктивного. У свою чергу, наукова рацiональнiсть торує свiй шлях через вiдношення емпiричне-теоре---тичне-емпiричне.

Враховуючи наведене, до прийнятних методологiчних основоположень фiлософiї науки можна вiднести наступнi тези:

1) Усвiдомлення наявностi проблеми - свiдчення об'єктивностi буття.

2) Якщо проблема не вирiшується, то виявлена межа iдеального буття, усвiдомлення iснування якої вимагає звернення до буття незалежного вiд суб'єкта.

Варiантом пошуку засобiв експлiкацiї наукових уявлень дiйсностi можна вважати прийняту першою фiлософiєю науки (позитивiзмом) те---орiю наукового досвiду розроблену в 70-х рр. ХIХ ст. австрiйським фiзиком Е.Махом [Див.:12] i швейцарським фiлософом Р.Авенарiусом, яка отримала назву "емпiрiокритицизм". Викривлену версiю емпiрiок---ритицизму, розроблену в Росiї О.О.Богдановим, що називається "емпiрiомонiзм" ми не приймаємо, оскiльки вона являє собою безпо---середнє повернення до iдей Берклi.

Залишивши у своїй фiлософiї "критицизму" лише чуттєвi данi як єдину реальнiсть, що наявна в якостi об'єкта наукового пiзнання, Ернст Мах та Рiхард Авенарiус запропонували абстрагування визнач---ної характеристики наукового факту як знання принципово вiдмiнного вiд наукової теорiї. Запропонована ними абстракцiя дуже схожа на повторення iдей Берклi та Юма. Однак, у засновникiв суб'єктивного iдеалiзму не здiйснювалося методологiчне протиставлення фактiв i теорiй. Зазначене протиставлення, у якостi центральної проблеми, наявне саме в емпiрiокритицизмi. Тому, стосовно концепту Маха i Авенарiуса, слiд визнати факт особливого виду вiдкриття, не зважа---ючи на наявнiсть ряду виявлень хибної свiдомостi у виглядi психо---логiзацiї (розкритої Гансом Рейхенбахом) [Див.:13.-с.346-355].

Однак iсторичний досвiд часто демонструє нам приклади позитив---ної мiфологiчної мiстифiкацiї. Так, нагадаємо про пiфагореїзм, який спромiгся утворити поняття "число" протиставивши (а не абс---трагувавши) його тiлесностi завдяки мiстичному вченню про здатнiсть числа iснувати незалежно вiд тiла та робити тiло залеж---ним вiд свого iснування. Містику числа (а не кiлькостей) ми не знайдемо нi у вавiлонян, нi у шумерiв, нi у єгиптян. Пiфагорейське поняття "число" утворене за допомогою його мiстифiкацiї доз---волило зробити числа предметом безпосереднього умоспоглядання та уявлення з наступним аналiзом вiдношень мiж "чистими" числами як вiдношень незалежних вiд речей. Ця iдея стала основоположним пер---шоначалом появи математики як окремого роду знання, що iснує сь---огоднi за допомогою стандартного вiдрефлексованого (демiстифiкова---ного) уявлення у виглядi: "уявiть собi...".

У випадку з фiлософiєю фiзика Маха i фiлософа Авенарiуса, як цiлком слушно зазначив А.Нiкiфоров, "аналiтична фiлософiя науки" отримала свою основоположну iдею: "Те, що дане нам у чуттєвому сприйняттi, ми можемо знати з абсолютною достеменнiстю.

- Ось вона, достеменнiсть! У Вiтгенштейна структура висловлю---вання спiвпала зi структурою факту, тому iстинне висловлювання стало абсолютно iстинним, оскiльки воно не тiльки вiрно описує певний стан речей, а також у своїй структурi "виявляє" структуру положення речей. Тому iстинне висловлювання не може бути нi змiне---ним, нi вiдкинутим"[9.-с.21-22].*

* Треба зазначити, що неопозитивiзм, з його розробкою стандар---тної моделi науки та вирiзненням контексту вiдкриття i кон---тексту обґрунтування, не приймав у повному обсягу психо---логiзаторської інтерпретації теорiї наукового досвiду емпiрiокритицизму. Логiчний атомiзм Рассела i Вiтгенштейна будувався з урахування феноменологiчної критики емпiрiокритицизму Гуссерлем, яка чiтко вирiзняла методологiчне як "чисто логiчне" вiд психологiчного. Тому "психологiзм" Маха i Авенарiуса краще вiднести до "мiфологiчного свiтогляду", який виконав зовнiшньо мотивацiйну функцiю "робочої" гiпотези.

Завдячуючи фiлософським дослiдженням даної традицiї протистав---лення понять "теорiя" - "факт" набуло концептуального статусу в фiлософiї взагалi.

Стосовно рiзноманiтної лiтератури радянської доби присвяченої критицi позитивiзму та неопозитивiзму маємо зазначити, що її сенс можна звести до виразу: "А слона ми i не помiтили". Особливо дратує критика, яка не вирiзняючи засоби конструювання уявлень вiд самих уявлень про будову об'єкта починає розповiдати про неза---коннiсть тих чи iнших процедур. За яскравий приклад слугує регу---лярна критика вимоги неопозитивiстiв будувати абстракцiю предмета наукового дослiдження вилучаючи поняття "розвиток". Треба завжди пам'ятати, що з точки зору позитивного тлумачення поняття "об'єк---тивна наука" виявити наявнiсть еволюцiї дослiднику повиннi факти, а не його фiлософська настанова. Однак, майже кожний "другий" критик неопозитивiзму i досi вважає за свiй обов'язок засвiдчити незгоду з iгноруванням розвитку, антиiсторизмом, чим виявляє своє нерозумiння, що саме ця iдея дозволила побудувати уявлення про iснування рiзних логiчних та мовних структур у системах наукового знання, дослiджувати цi структури у якостi окремого предмета пiзнання, виявити у цих структурах усталенi формальнi вiдношення. Тим самим, для загальноiсторичного поступу науки, людства, фiло---софiя науки неопозитивiзму (її теорiї логiчного синтаксису та се---мантики) стала засобом виявлення iнформацiйних систем у якостi ок---ремого предмета пiзнання, за допомогою якого вiдбулося основополо---ження нових наукових дослiджень - кiбернетики, наприклад.

Сталося так, що фiлософи, якi вели розмову про союз фiлософiї з наукою, пропонували науковцям слiдувати за