Свiй висновок Карнап аргументує таким чином. Стосовно того чи iншого об'єкта можна поставити питання подвiйного типу. "Внутрiшнє" питання - це питання про те, чи входить об'єкт до сис---теми речей у просторово-часовому вiдношеннi. Так, визнати що-не---будь реальною рiччю - означає "включити цю рiч у систему речей в певному просторово-часовому положеннi серед iнших речей, визнаних реальними вiдповiдно до правил каркаса", тобто семантичної систе---ми. "Зовнiшнє" питання - це питання про реальнiсть речi взагалi: як таке, воно, згiдно Карнапа, є науково неосмисленим. "Бути ре---альним у науковому розумiннi - означає бути елементом системи; от---же, це поняття не може осмислено застосовуватись до самої систе---ми"[10. -с.128].

Слiд нагадати, що при побудовi семантичної системи провiдне мiсце займають умови iстинностi, тобто правила, що визначають зна---чення iстинностi всiх речень системи. Зрозумiло, що таких правил не можна сформулювати, якщо немає точного поняття iстини, котре використовувалося б у формалiзованих мовах.

Таке визначення i було дане у працi А.Тарського "Поняття iстини у формалiзованих мовах". На думку пана Альфреда, завдання полягало в тому, щоб "сконструювати предметно адекватне i формально вiрне визначення термiну "iстинне висловлювання"[11. -с.14], тобто вiн намагався уточнити поняття iстини так, щоб воно виходило з поняття iстини як вiдповiдностi речення i "факту" i водночас формально точно дiяло б у рамках мови. Будуючи метамову як мову, що мiстить змiннi бiльш високого типу, Тарський, по сутi, дає семантичний варiант расселiвської теорiї типiв.

З цих положень Тарського можна зробити два методолодогiчнi вис---новки. По-перше, що використання понять "iстине"-"хибне" в пред---метнiй (об'єктнiй) мовi є незаконним. По-друге, що єдино адекват---ним вживанням поняття iстини є його використання при спiвставленнi двох висловлювань, але аж нiяк не висловлювання i того стану ре---чей, котре виражене в цьому висловлюваннi.

Твердження про те, що предметно адекватним i формально вiрним визначенням iстини є її семантичне визначення, котре констатує наслiдок спiвставлення двох висловлювань (а не висловлювання i дiйсностi), подано Карнапом у "Вступi до семантики". Вiн вважає, що термiн "iстинне" вживається у логiчнiй семантицi в тому ро---зумiннi, що "стверджувати, що речення iстинне, означає те ж саме, що й стверджувати саме речення; наприклад, два твердження - "ре---чення "мiсяць круглий" iстинне" i "мiсяць круглий" - суть два фор---мулювання одного й того ж твердження"[8. -с.55].

Щоправда, Карнап вiдразу ж визнав, що це "саме по собi не є визначенням для "iстинне". Це, швидше, стандарт, на основi якого ми судимо, чи адекватне, тобто - чи узгоджується з нашим намiром ---визначення iстини"[8. -с.57]. Як правило цю позицiю визнають як начало переходу до конвенцiоналiзму. Однак, якщо згадати його по---силання на суто прагматичне тлумачення визначення iстини через намiр, тодi маємо визнати, що приписування Карнапу кон---венцiоналiстичних iдей явне перебiльшення. Наприклад, вiн вважав, що питання про вибiр системи для нього "є, швидше, не теоретичним, а практичним питанням, швидше питанням можливого вибору, анiж ствердження"[8. -с.62].

Вiдзначимо ще один цiкавий момент. Формулу "p є еквiвалентним "p iстинне" можна прочитати у якостi гносеологiчного постулата --включай до наукової теорiї iстиннi твердження"; в деяких випадках факт написання чи виголошення речення автоматично свiдчить про йо---го iстиннiсть (наприклад, "це речення надруковане типографською фарбою"), тощо.

У зв'язку з розробкою теорiї iстини для формалiзованих мов у США виникло ще одне вiдгалуження неопозитивiзму - так звана "за---гальна семантика". Цiкаво, що хронологiчно її розробка почалась ще до того, як Р.Карнап та його послiдовники взялись за розробку "се---мантичного аналiзу".

Визнаним засновником "фiлософiї загальної семантики" був Аль---фред Кожибський (1889-1950), польський iнженер, що натуралiзувався у США. Представники даного напрямку згрупувались навколо Iнституту загальної семантики, заснованого в США в 1937 р., Мiжнародного то---вариства загальної семантики, а пiзнiше навколо журналу "ЕТС" [розшифровується: "I так далi"](1942 р.). фх основнi працi: А.Ко---жибський - "Наука i розсудливiсть", "Вступ до неаристотелiвських систем та загальної семантики" (1938); А.Рапопорт - "Операцiональ---на фiлософiя" (1953) i стаття "Дiалектичний матерiалiзм i загальна семантика" (1948); Ст.Чейз - "Тиранiя слiв" (1938), "Влада слiв" (1954); С.Хайякава - "Мова в дiї" (1941), "Мова в думцi i дiї" (1949), стаття "Семантика, загальна семантика i сумiжнi дис---циплiни" (1951). Навiть iз першого погляду на тематику праць представникiв фiлософiї загальної семантики помiтно, що вони охоп---люють проблематику, яку сьогоднi iменують пролемами фiлософiї в ситуацiї постмодерну.

У своїх паралельних європейським дослiдженнях пролем семантики, не без спливу традицiй прагматизму, А.Кожибський дiйшов до виснов---ку, що "загальна семантика... вчить, як бiльш ефективно використо---вувати нашу нервову систему"[Цит.за: 12. -p.74]. Засоби ж для та---кого "ефективного використання" здобуваються з критичного аналiзу мови, тобто значень слiв, що вживаються у повсякденному спiлку---ваннi i впливають на поведiнку людей. Спорiдненою з лiнгвiстичною фiлософiєю є й технiка "загальної семантики": аналiз мови передба---чає дослiдження низки явищ, яка мiстить факт (референт), нервову систему, мову, нервову систему i дiю. Iнакше