По-перше, кожна гiпотеза вважається пiдтвердженою, якщо виникає тотожнiсть мiж станами свiдомостi, до котрих вiдноситься гiпотеза, i змiнними станами свiдомостi, якi виникають внаслiдок мислення або почуттiв (тобто, узгодженнiсть рiзних станiв свiдомостi, яка стало повторюється). По-друге, неприпустимiсть для мислення поло---ження, котре вступає у суперечнiсть iз самим собою. Однак, даний закон логiки Спенсер обгрунтовує як результат поступової еволюцiї досвiду, як успадкування пристосування свiдомостi до даних емпiрiї. По-третє, виходячи з принципу пристосування органiзму до середовища, достовiрними можуть бути тiльки такi судження та їх системи, якi вiдповiдають законовi заперечення самозаперечень, i, разом з цим, зобов'язують нас використовувати закон заперечення найменшу кiлькiсть разiв (тобто, принцип "економiї мислення" як трактування принципу "бiологiчної корисностi").
Те саме ми спостерiгаємо i з методами руху вiд апрiорно даної вiри до емпiрично видобутого знання, якi пропонує емпiризм Ч.Пiрса. Останнiй, без сумнiву, вiддає перевагу "науковому мето---ду", котрий є безособистiсним i максимально об'єктивним. Однак i "метод впертостi" захоплює Пiрса своєю "силою, простотою i безпо---середнiстю". Люди, якi використовують його, не витрачають часу на роздуми, а, схопившись за яке попало рiшення, наполегливо трима---ються за нього, щоб там не було. На користь цього методу свiдчать психологiчнi мiркування, оскiльки наполегливiсть, завзятiсть у до---сягненнi мети є абсолютно необхiдною. Апрiорний же метод подобався Пiрсу своїми зручними наслiдками, що випливають з схильностi люди---ни прийняти симпатичний їй погляд.
Згiдно наукового методу, знання законiв сприйняття дозволяє лю---динi вносити виправлення у "данi" органiв чуттiв, i тим самим су---дити про речi, як вони iснують насправдi. Але Пiрс тут же зазна---чає, що це лише гiпотеза, яка грунтується на поняттi "реальностi", що в свою чергу спирається на апрiрне вiрування. Конкретне вiру---вання через досвiд використання методу може перетворитися у певне знання.
На питання: що таке реальнiсть? - Пiрс вiдповiдає у статтi "Як зробити ясними нашi iдеї", де називає "реальним" об'єкт, в думцi про який мають погодитись всi люди. Але тодi це ставить реальнiсть в залежнiсть вiд того, що про неї думають, а отже - суперечить вихiднiй настановi щодо iдеї "наукового методу". Реальнiсть, з од---ного боку, не залежна вiд думки взагалi, однак, вона в наших уяв---лення залежить вiд того, що будь-яка людина може про неї думати. З другого боку, хоча об'єкт для остаточної думки залежить вiд того, у чому ця думка полягає, все ж вона не залежить вiд того, що дума---ють про нього люди. Тото, як i у Спенсера, для Пiрса онтологiчнi переконання стають визначальним для обгрунтування методу.
Наприклад, однiєю особливiстю "наукового методу", за Пiрсом, є його зв'язок з реально iснуючою ймовiрнiстю. Тобто, виходячи з он---тологiчних мiркувань Пiрс стверджував, що в свiтi панує випад---ковiсть, i тому всi нашi висновки можуть бути лише ймовiрними. Фактично, грунтуючись лише на "онтологiчних вiруваннях" вiн рiзко критикує вчення про фатальну казуальнiсть, необхiднiсть i пiдкрес---лював принципову хибнiсть всякої теорiї, що вибудовується за допо---могою дедукцiя. Дедукцiя, для нього, грунтуючись на аксиоматицi будує свої уявлення "ейдично", через визнання iснування "вiчних i незмiнних сутностей" (визначення "iдеї" за Платоном). А оскiльки жодна з теорiй не може будуватися без аксiоматики, усi теорiї ма---ють хиби. Ця концепцiя отримала назву: "фалiбiлiзм".
Тим самим Пiрс пiдкреслював iснування буттєво-дiйсного зв'язо---ку, який iснує мiж ймовiрнiстю та iндукцiєю, i, по сутi, обгрунто---вував iндуктивну логiку, котра сьогоднi виступає як галузь логiки ймовiрностей. Проте, в гносеологiчному планi його фалiбiлiзм вис---тупає як заперечення онтологiчного статусу поняття "необхiдностi" взагалi: "Спробуйте верифiкувати будь-який закон природи, - писав Пiрс, - i Ви виявите, що чим точнiшi Вашi спостереження, тим певнiше будуть вони показувати безладнi вiдхилення вiд закону... Прослiдкуйте їх причини достатньо глибоко, i Ви змушенi будете припустити, що вони завжди викликанi довiльною детермiнацiєю, або випадком"[Цит. за:23.-с.282].
Фалiбiлiзм Пiрса має двоїсту, суперечливу природу. З одного боку, вiн вiдкриває шлях для скептичного релятивiзму стосовно мож---ливостей теоретичного пiзнання, котрий зрiвнює теоретичну науку, релiгiю i здоровий глузд. З другого - виражає вимогу антидогматич---ного емпiричного дослiдження: намiренно випробувати природу заради самого випробування.
Саме спроба подолати фалiбiлiзм стала визначальною для усього неопозитивiзму. Логiка, з позицiї логiчного позитивiзму, - це нау---ка, що вiдзначається тавтологiчним, а отже - аналiтичним (i в ць---ому розумiннi - апрiорним), характером. Тому логiчний аналiз побу---дований за формальними вимогами емпiричного дослiдження дозволяє за допомогою спостереження довести, чи є дослiджуване речення тав---тологiєю або суперечнiстю (запереченням тавтологiї) - тодi воно належить до сфери логiки й математики; чи воно є змiстовним вис---ловлюванням, тобто не є нi тавтологiєю, анi суперечнiстю - тодi воно є фактичним реченням емпiричної науки.
Нагадаємо, що принцип верифiкацiї у якостi суто логiчної проце---дури був сформульований Шлiком у роботi "Всезагальна теорiя пiзнання" (1918) i розглядався як особливий метод емпiричної пе---ревiрки, який використовується iндуктивними науками. Шлiк вiдзна---чав, що принцип верифiкацiї був висунутий ще прагматизмом, але ос---таннiй не помiтив, що верифiкацiя, по сутi, є емпiрично-логiчним встановленням тотожностi двох суджень (їх просте спiвставлення).
"Принцип верифiкацiї", як основоположний принцип Вiденського кола, у завершенiй формi був уточнений Ф.Вайсманом у статтi "Логiчний аналiз поняття ймовiрностi" (1930) у виглядi положення: "Якщо нiяк не можна вказати, коли речення iстинне, то це речення зовсiм не має сенсу, адже сенс речення є метод його верифiкацiї".
У свою чергу Дж.Мур ввiв спецiальну процедуру аналiзу, яка полягає у тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином,