Айдукевич стверджує: "Перспектива свiту залежить вiд двох фак---торiв. З одного боку, вона залежить вiд досвiдного матерiалу, на якому вона побудована, а з iншого - вiд поняттєвого апарату i пов'язаних з ним правил смислу. Перша частина цього твердження є очевидною. Не менш очевидна й друга. Разом iз змiною поняттєвого апарату змiнюються i проблеми, якi ми вирiшуємо, спираючись на тi ж самi данi досвiду. Рiзнi науки користуються рiзними поняттєвими апаратами, якi можуть лише частково спiвпадати. Але й сама наука змiнює в плинi свого iсторичного розвитку свiй поняттєвий апарат, котрим вона користується. Ця змiна частково затемнюється тiєю обс---тавиною, що насправдi змiнюються поняття, слова ж залишаються без змiн"[5.-str.48].

Схожу думку Айдукевич висловлює систематично: "Ми приходимо, таким чином, до головного положення даної працi. Жодне висловлене судження не нав'язується нам досвiдом абсолютно. В дiйсностi данi досвiду змушують нас до прийняття певних суджень, коли ми стоїмо на грунтi певної поняттєвої апаратури; якщо ми, однак, змiюємо цю поняттєву апаратуру, то ми можемо, незважаючи на наявнiсть тих са---мих даних досвiду, утриматись вiд визнання цих суджень" [5.-str.52].

Таким чином, зображення свiту є завжди суб'єктивним i цiлковито довiльним; воно залежить вiд довiльного вибору "поняттєвої апара---тури", тобто вiд вибору "мови" в логiцистському розумiннi цього слова (тобто певної системи аксiом).

Айдукевич вважає, що при прийняттi його теорiї може виникнути деяке непорозумiння, i намагається вiд нього вiдмежуватись; вiн не бажає, щоб його позицiя iнтерпретувалась в тому дусi, що перехiд вiд однiєї поняттєвої апаратури до iншої може перетворити iстинне речення в хибне. Вiн лише стверджує, що в цiй новiй мовi ми не знайдемо еквiваленту для речення, яке можливе у попереднiй мовi, i тому не буде порушенням її правил смислу, якщо ми утримаємось вiд визнання даного речення. Але це фактично означає ось що: довiльно обираючи мову (а саме так говорить Айдукевич), ми так само довiль---но створюємо образ реальностi, а точнiше - навiть саму реальнiсть, оскiльки за межами "картини свiту", на думку Айдукевича, практично нiчого немає.

Тут виникає ще одна цiкава проблема "радикального кон---венцiоналiзму", а саме: Айдукевич визнає, що ми можемо не лише довiльно обирати мову, але й що такi альтернативнi мови не перек---ладаються. Що це означає? Це означає, що немає того об'єктивного предмету, з яким цi мови спiввiдносяться.

Така позицiя безпосередньо стає визначальною стосовно проблем iстини. Так чи iнакше, при обговореннi проблеми вибору зображення, образу, картини свiту постають питання про можливiсть вибору по---няттєвої апаратури, у межах якої вибудовується образ свiту. Нап---риклад, припустимо, що двi людини - назвемо одну Яном, а другу Петром, - користуються двома внутрiшньо єдиними i замкнутими мова---ми, котрi взаємно не перекладаються. Кожен з них будує образ свiту, але кожен з них - iнший образ. Немає жодного судження, що визнається Яном, яке визнавав би Петро, i навпаки. Так само немає i судження, що визнається Яном, яке б вiдкидав Петро, i навпаки. Обидва образи свiту є вiдмiнними, але не зiштовхуються один з од---ним. Одразу же, пiд впливом розгляду цього прикладу, може виникну---ти питання: чи обидва образи свiту є iстинними, чи лише один з них заслуговує найменування iстинного?.

Займаючись цим питанням, Айдукевич стверджує, що людина, яка пiзнає, зовсiм не стоїть перед фактичним матерiалом, який потрiбно охопити у теорiї; пiзнання грунтується на пошуках поняттєвого апа---рату, при допомозi якого ми створюємо певну перспективу свiту. А оскiльки вибiр поняттєвої апаратури є довiльним, то ми довiльно створюємо нашу перспективу свiту. Однак, ми не знецiнюємо цим iншої перспективи, адже вона є витвором iншої поняттєвої апаратури i неприступна для нападiв, спрямованих з позицiй нашої апаратури. Обираючи мовну апаратуру, ми тим самим замикаємось у її межах i робимо себе неприступними для будь-якої критики, яка не бажає прийняти нашої апаратури, а отже - й нашої позицiї. Дослiдник не може займати позицiї об'єктивного суддi, вiн повинен завжди стояти на грунтi якої-небудь поняттєвої апаратури. Тим самим вiн недосяж---ний для критики з позицiй iншої поняттєвої апаратури, а також сам не може критикувати нiкого, хто користувався б iншою поняттєвою апаратурою. Звiдси випливає такий висновок: достатньо обрати певну мову i послiдовно проводити постулати несуперечливостi та система---тичностi, аби визнати, що iстиною може бути будь-яке положення у межах обумовленої перспективи свiту.

Айдукевич також стверджує, що пiд iстинним реченням в нашiй мовi треба розумiти речення, яке ми готовi визнати. Це означає, що теоретик, який говорить мовою S, повинен приймати iстиннiсть ре---чення цiєї мови, якщо воно вiдповiдає її правилам смислу. Це ж са---ме стосується й речень на iнших мовах, що перекладаються на мову S. Але це не стосується мови, що не перекладається на S. Звiдси випливає, що жоден з двох теоретикiв, якi "говорять рiзними мова---ми" (тобто оперують рiзними поняттєвими апаратурами), не може нiчого сказати про речення, зформульованi "тим другим", а отже не може також визначити iстинностi цих речень. Пiдсумок даних мiрку---вань полягає ось в чому: "Якщо гносеолог бажає розмiрковувати при допомозi артикуляцiї, тобто якщо вiн бажає навчитись виражати свої судження якою-небудь мовою, то вiн повинен користуватись певною поняттєвою апаратурою i пiдкорятись правилам