Пуанкаре - справжнiй поет розуму та науки. Вважаючи, що наука, яка дозволяє споглядати в законах природи "свiтову гармонiю", має не лише пiзнавальну, але й естетичну цiннiсть, вiн заявляє, що "тiльки наука та мистецтво надають цiнностi цивiлiзацiї". Повнiстю визнаючи утилiтарну функцiю науки, яка забезпечує панування людини над природою i задоволення її матерiальних потреб, Пуанкаре все ж таки переконаний, що головна цiннiсть науки полягає у тому, що завдяки їй розвиваються дiйсно людськi основи, вiдбувається духов---ний злет людства. "Пошуки iстини, - проголошує вiн, - повиннi бути метою нашої дiяльностi; це - єдина мета, яка гiдна її. Без сумнiву, спочатку слiд полегшити людськi страждання, але - навiщо? Вiдсутнiсть страждань - це iдеал суто негативний, який був би вiрнiше досягнутий iз знищенням свiту. Якщо ми все бiльше й бiльше хочемо позбавити людину матерiальних турбот, так це для того, щоб вона могла використати свою вiдвойовану свободу на дослiдження i споглядання iстини"[3. -с.518 ]. Слiд пiдкреслити, що, з такої точки зору, iнтелектуальний прогрес вiдбувається паралельно з мо---ральним i наука є глибоко гуманiстичною.

З цих позицiй Пуанкаре рiшуче виступає проти хвилi антиiнтелек---туалiзму, що пiднялась на той час у французькiй фiлософiї. Голов---ним супротивником знову є Ле Руа, який, вважаючи розум "невилiков---но безсильним", першочергове значення вiддавав iншим джерелам пiзнання - наприклад, серцю, почуттю, iнстинктовi або вiрi. Засуд---жуючи Ле Руа за те, що "лiки вiд агностицизму" той знаходив лише у актi "вiри, яка впала у вiдчай", Пуанкаре протестував проти спроб iнтерпретацiї свого вчення у дусi фiдеїзму. Вiн завжди розглядав iнтелект як найвище i вельми ефективне знаряддя пiзнання дiйсностi, яке нiчим не може бути замiнене у цiй своїй функцiї: "Ось чому неможлива дiйсно антиiнтелектуалiстична фiлософiя". Що ж стосується iнстинктивних та емоцiйних спонук, Пуанкаре визнавав, що, хоча вони й можуть бути причинами людських дiй, але пiзнаваль---ної цiнностi не мають.

Фактично конвенцiалiзм своїм розвитком обумовив усвiдомлення принципово важливої сфери дослiджень для теоретичної науки, а фiлософiї науки особливо. Ця проблема полягає у тому, що неможливо заперечити факт iснування конвенцiонально iснуючих та функцiоную---чих структур наукового знання. До такої форми знання, у першу чер---гу, ми вiдносимо iнформацiйнiсть знання. Iнформацiйний аспект знання дiйсно виявляє, що система знання може бути подана як сис---тема висловлювань, окрема мова, що не спiввiдноситься з буттям природи, яка iснує незалежно вiд суб'єкта пiзнання, вона свiввiдноситься тiльки iз суб'єктом. Але враховуючи iнфор---мацiйнiсть знання, потрiбне усвiдомлення можливостi появи нiсенiтниць, якi випливають зi спроб перетворення методологiчних настанов конвенцiоналiзма у фiлософiю конвенцiоналiзма, з особли---вою конвенцiоналiстською епiстемологiєю (яка при детальному її аналiзi виявляється варiацiєю солiпсизму на тему мовних вiртуаль---ностей). Методологiчний конвенцiоналiзм через розмежування методо---логiчного i епiстемологiчного аспектiв залишає за знаннями влас---тивiсть бути феноменом свiдомостi суб'єкта, який має вiдношення до дiйсностi, що iснує незалежно вiд суб'єкта, з витiкаючими тра---дицiйними питаннями теорiї пiзнання (про iстину, абстрагування, чуттєву дiяльнiсть, категорiальнiсть та тощо).

Література

1. Риман Б. О гипотезах, лежащих в основании геометрии//Об ос---нованиях геометрии. -М.,1956.

2. Рассел Б. Человеческое познание, его сфера и границы. -М.,1957.

3. Пуанкаре А. О науке. -М.,1983.

4. Асмус В.Ф. Проблемы интуиции в философии и математике (очерк истории: ХVII - нач. ХХ в.). -М.,1965.

5. Ajdukiewicz K. Jezyk i poznanie.-T.1.-Warszawa,1960.

6. Ajdukiewicz K. Jezyk i poznanie.-T.1-2.-Warszawa,1960-1965.

7. Ajdukiewicz K. Jezyk i poznanie.-T.2.-Warszawa,1965.