Нова теорiя, що задовiльняє другу вимогу, буде краще перевiрю---вана, нiж передуюча їй теорiя, оскiльки вона не лише пояснює всi факти передуючої теорiї, але й передбачає новi, котрi ведуть до нових перевiрок. Окрiм того, виконання другої вимоги забезпечує бiльшу плiднiсть нової теорiї. Вона приводить нас до постановки нових експериментiв, i, навiть якщо їх результати вiдразу ж спрос---тують нову теорiю, наше знання буде все ж таки зростати, оскiльки результати нових експериментiв поставлять перед нами новi пробле---ми, вирiшення котрих вимагатиме створення нових теорiй. Отже вони рухають науку вперед. Першi двi вимоги обмежують коло пошукiв но---вої теорiї, вiдкидаючи тривiальнi та нецiкавi рiшення проблеми, що стоять перед науковцями.

(3) "...ми вимагаємо, аби теорiя витримала деякi новi та строгi перевiрки" [2.-с.366].

Зрозумiло, що ця третя вимога рiзко вiдрiзняється вiд двох пер---ших. Виконання перших двох вимог можна встановити при допомозi логiчного аналiзу старої та нової теорiй, i в цьому розумiннi вони є лише "формальними вимогами". Стосовно ж останньої вимоги, то її виконання можливе лише за допомогою емпiричної перевiрки передба---чень нової теорiї, i в цьому розумiннi вона є завжди змiстовною вимогою. Виконання перших двох вимог необхiдне для того, щоб нову теорiю можна було взагалi серйозно розглядати i ставити питання про її емпiричну перевiрку.

Третю вимогу Поппера можна роздiлити на двi частини: по-перше, деякi передбачення нової теорiї повиннi бути успiшними; по-друге, нова теорiя не повинна остаточно спростовуватись, перш нiж досягне деякого явного успiху при вирiшеннi вже поставлених наукою проб---лем. На логiчне вiдношення помiж теорiєю та новим пiдтверджуючим її свiдченням не впливає той факт, чи передує в часi побудовi но---вої теорiї виявлення свiдчення чи нi. Внутрiшня цiлiснiсть теорiї не може залежати вiд того, як довго вона могла бути спростована. Однак цi умови неважко пояснити: успiх передбачень, що випливають з нової теорiї, рiвнозначний вирiшальним перевiркам, котрi теорiя повинна витримати для того, щоб отримати визнання як крок уперед в розвитку пiзнання. Це надає теорiї право на подальшi експеримен---тальнi перевiрки, котрi, можливо, приведуть до її спростування.

Третя вимога Поппера приводить нас до обговорення його поняття пiдтвердження i тiєї ролi, котру в його концепцiї вiдiграє пози---тивне свiдчення експериментiв.

Яке значення надавав Поппер позитивним свiдченням на користь наукової теорiї, видно з того, що вiн навiть спецiально вiдзначав небезпеку їх накопичення для науки. Свої спроби сфальсифiкувати теорiю ми починаємо з таких перевiрок, котрi з найбiльшою ймовiрнiстю повиннi виявити її хибнiсть. Кожна наступна перевiрка має все меншi шанси спростувати теорiю. Таким чином, накопичення позитивних свiдчень в первiсному розумiннi їх Поппером зменшує можливостi фальсифiкувати теорiю, отже - робить її все менше нау---ковою. Теорiя тає "закритою" i не забеспечує росту знання.

В подальшому Поппер починає говорити про пiдтвердження в iншому розумiннi. Третя вимога стверджує, що спочатку ми повиннi шукати i знайти позитивнi свiдчення на користь теорiї, тобто пiдтвердити її, а вже по цьому знову повернутись до фальсифiкацiонiстської стратегiї. Тодi модель розвитку науки набуває бiльш традицiйного вигляду: припущення - пiдтвердження - стпростування. Без сумнiву, цей перехiд був пов'язаний з визнанням Поппером iдеї наукового прогресу та уведенням в методологiю поняття правдоподiбностi.

Коли Поппер говорить про змiну наукових теорiй, про рiст їх iстинного змiсту, про зростання ступеню правдоподiбностi, то може скластись враження, що вiн вбачає прогрес в послiдовностi змiнюю---чих одна одну теорiй Т1 - Т2 - Т3 - ...n з iстинним змiстом, що збiльшується, i, таким чином, накопиченням iстинного знання про свiт. Однак, до повного визнання кумулятивностi Поппер так i не дiйшов. Перехiд вiд Т1 до Т2 не виражає накопичення: "...найва---гомiший внесок в рiст наукового знання, котрий може зробити те---орiя, полягає в нових проблемах, котрi вона породжує..."[2. -с.336]. Наука, за Поппером, починає не iз спостережень i навiть не з теорiй, а з проблем. Для вирiшення проблем ми будуємо теорiї, руйнацiя котрих породжує новi проблеми i т.д. Тому схема розвитку науки набуває такий вигляд:

T1———v

P1 Ї——>T2 > EE >P2

Tn——— ^

де P1 - первiсна проблема; T1, T2,... Tn - теорiї, що вису--- нутi для її вирiшення; EE - перевiрка, фальсифiкацiя висуну--- тих теорiй; P2 - нова, глибша та складнiша проблема.

Зi схеми видно, що прогрес науки полягає не в накопиченнi знан---ня, а лише у зростаннi глибини та складностi вирiшуваних нами проблем.

Методологiчна концепцiя К.Поппера являє собою значне явище в сучаснiй фiлософiї. Вона зiграла велику роль в розкладi та руй---нацiї панування позитивiстської методологiї. На основi методо---логiчних поглядiв Поппера вирiс цiлий ряд методологiчних концепцiй його учнiв та послiдовникiв - Дж.Агассi, П.Фейєрабенда, I.Лакато------са та iнших (наприклад, Т.Кун), котрi в тiй чи iншiй мiрi вiдштов---хувалися вiд iдей Поппера. Якщо тривалий час в захiднiй фiлософiї панувала одна методологiчна концепцiя, породжена в рамках неопози---тивiзму, i важко було собi уявити можливiсть альтернативних кон---цепцiй, то завдяки впливу дослiджень К.Поппера тепер ми знаходимо цiлу низку рiзних методологiчних моделей. I в цьому звiльненi фiлософiї науки вiд "тенет" лiнгвiстичного повороту в першу чергу зобов'язанi К.Попперу.

Вiдмова вiд ототожнення методологiї з епiстемологiєю, вiд абсо---лютизацiї методологiї аналiтичної фiлософiї та народження нових методологiчних концепцiй ставлять питання про їх фiлософську орiєнтацiю. Це стосується i методологiчної концепцiї Карла Поппе---ра. Багато авторiв вважають його послiдовником позитивiзму. З цим, однак, важко