Теоретична наука лише як описування має право на "повагу", "еволюцiю"; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит (Дюгем).

Свою позицiю критики "методологiї догматизму" Дюгем обгрунтовує тезою, що нове знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Са---ме ця властивiсть нового заперечувати у тих чи iнших моментах вiдоме є принципова ознака нового. Тому нове знання неможливо виз---нати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, "старого" знання.

Обгрунтування концепцiї методологiї побудови теорiї як вiдобра---ження дiйсностi, у Дюгема супроводжується систематичною критикою iндуктивiзму. Заперечуючи традицiйне, для позитивiзму, розумiння опису реальностi в теорiї лише як результату iндуктивного узагаль---нення даних систематичних емпiричних спостережень, вiн зазначує, що послiдовний iндуктивiзм призводить до антинаукового фiлософсь---кого солiпсизму, згiдно з яким єдиною реальнiстю є мова суб'єкта, його "Я", а предмет фiзичних дослiджень - мовнi феномени. Дюгем обгрунтовує тезу, що результати емпiричних дослiджень не мають са---мостiйного значення, вони завжди розглядаються крiзь систему по---нять певної теорiї (науковi факти завжди теоретично навантаженi; в iншому випадку їх нiхто не визнає за науковi). Система понять пев---ної теорiї дозволяє розглядати емпiричнi данi як встановленi факти (тобто науковцями було створене обгрунтування, що саме цi емпiричнi данi є факти, а не щось iнше) та виявляти наявнiсть емпiрично даного взаємозв'язку мiж рiзними процесами, подiями, як спiввiдношення символiчних конструкцiй, якi не можна звести до по---няття "результат iндуктивного узагальнення". На фактах iсторiї фiзики Дюгем послiдовно демонструє, що такi конструкцiї мають ха---рактер не iндуктивних узагальнень, а саме апрiорних систетичних суджень, якi наявнi в мовi та свiдомостi науковця до емпiричного дослiдження у формах цiлеспрямованого намiру проведення певного експерименту.

У своїх дослiдженнях з iсторiї фiзики Дюгем, використовуючи по---яснення Платона, що таке асторономiя, визначає вiдмiннiсть мiж рiзними рiвнями пiзнаня, настiльки чiтко i виразно, що його кон---цепцiя серед багатьох фiлософiв науки часто визнається класичною.

Дюгем вказує, що Платон вирiзняє три ступеня астрономiї: спог---лядальний, геометричний i фiлософський. Нагадаємо, що на той iсто---ричний перiод, вiдношення науки та фiлософiї складало одну не---подiльну систему думок. Тому дане вирiзнення ступенiв, на думку Дюгема, має унiверсальне методологiчне для античної науки значен---ня. Видiляються три рiвня пiзнання. Нижчий рiвень є пiзнання за допомогою чуттєвого споглядання. Вищий рiвень є пiзнання з допомо---гою чистого iнтелекту, на якому споглядаються вiчнi iстини. Вищiй рiвень спiвпадає з тим, що фiлософи найчастiше називають "безпосе---реднiм спогляданням", або концепцiєю "чистого розуму" абсолютних рацiоналiстiв.

Мiж нижнiм i вищим рiвнями пiзнання iснує ряд змiшаних суджень, якi складають промiжний рiвень. Пiзнання, засноване на судженнях змiшаного рiвня, Платон називав геометричним пiзнанням. Саме те, що сьоднi (у перiод життєдiяльностi Дюгема) називають природоз---наством, "сучасною наукою" i розвинулося iз цього змiшаного, гiбридного рiвня суджень, якi характеризують специфiчнi власти---востi самого предмету свого дослiдження (математично даний теоре---тичний об'єкт), а не приписують йому певнi властивостi та перетво---рюються в систему догматiв, iстинних незалежно вiд змiн, якi мають мiсце в iсторичному процесi розвитку науки.

Розглядаючи конкретнi проблеми, що були усвiдомленi у наслiдок осмислення кризи фiзики кiнця ХIХ ст., на вiдмiну вiд А.Пуанкаре (який також займався iсторiєю фiзики), Дюгем використовує iсторiю фiзики як методологiю вирiшення ряду проблем теоретичної фiзики. При цьому вiн пiдкреслював, що саме iсторiя спроможна не дати впасти вченому в "амбiцiозну догматику або вiдчай пiрронiзму". Iсторiя науки сповiщає людинi про "предвiщення, якi проголошували---ся сформульованими теорiями та реально були реалiзованi у дiйсностi, вона створює переконання про те, що фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно штучну систему, яку вважають сь---огоднi придатною для пояснення процесiв у дiйсностi, а завтра неп---ридатною, що вона є класифiкацiя все бiльш наближена до природьої, все бiльш вiрне вiдображення реальностi..."[1. -с.56]. Фiзична те---орiя це система математичних положень, що виведенi з обмеженого кола принципiв, якi сформульованi з метою повного i однозначного (точного) охоплення в єдину систему експериментально встановлених законiв.

Тому єдиним критерiєм iстини фiзичної теорiї залищається обг---рунтована iндуктивно узгодженiсть iз емпiричними даними. Однак ця узгодженiсть реалiзується лише вiдповiднiстю мiж уявними теоретич---но визначеними взаємодiями i фактами, що були передбаченi цiєю те---орiєю, якi були вiдкритi для фiзики саме при допомозi фiзичної те---орiї. Теорiї не повиннi бути "паразитуючими" на тiлi вже створеної емпiричними дослiдженнями науки, вони самi є "мотор", рух фiзики до нового знання.

Причину iсторичних змiн формулювань загальних положень фiзики, законiв науки, Дюгем вбачає у тому, що досвiд констатує безпе---рервне виникнення нових суперечностей мiж законами та фактами дiйсностi, а фiзики безперевно покращують формулювання законiв природи, щоб вони адекватнiше описували факти. Визнаючи, що таке протистояння мiж дiйснiстю i теоретичними знаннями продовжується безперервно, Дюгем дотримується положення про