Таким чином, оцiнка переноситься з окремих теорiй на серiю те---орiй. "Ми визнаємо теорiю у серiї фальсифiкованою, коли вона буде витiснена теорiєю iз змiстом, що бiльш високо пiдтверджується" [9. -с.125]. Тобто, виходить, що фальсифiкацiї не можуть бути ранiше, анiж виникне нова - краща - теорiя. А таке положення є вже iнша методологiчна позицiя, це - iсторизм.

У Лакатоса фальсифiкацiя набуває багатопланового характеру помiж конкуруючими теорiями, вона стає iсторичною.

Повертаючись до концепцiї Т.Куна слiд зазначити важливiсть змiстовного вiдкриття поняття "наукового спiвтовариства". Воно виступає у контекстi його теорiї як логiчний суб'єкт наукової дiяльностi. Вчений, згiдно Куна, може бути зрозумiлим як вчений тiльки за його належнiстю до наукового спiвтовариства, всi члени котрого дотримуються певної парадигми; остання ж, в свою чергу, характеризується сукупнiстю знань та особливостями пiдходу до вирiшення наукових проблем, прийнятих даним науковим спiвтоварист---вом.

Т.Кун, у свою чергу виявив, що основний урок, який мають винес---ти фiлософсько-методологiчнi дослiдження з iсторiї, полягає в iдеї, що формування та розвиток наукового знання не є одноплощин---ним лiнiйним процесом, як би iнтерпретували цю лiнiйнiсть - чи у виглядi накопичення фактiв та їх iндуктивного узагальнення, чи де---дуктивного руху вниз вiд вихiдних положень до наслiдкiв. Тим самим заслуга Куна полягає, швидше, в тому, що вiн досить переконливо довiв той кардинальний факт, що формування i розвиток знання здiйснюється завжди у деякому просторi передумов. А визначення та---кого простору в методологiчному дослiдженнi уможливлюється шляхом реконструкцiї основоположень без яких певна методологiчна та епiстемологiчна система неможлива.

Тут, як нам здається, слiд звернутися до класичної традицiї, у якiй знайшов своє первiсне вираження цей пiдхiд, а саме до Канта. У апрiористичнiй формi Кантом була, без сумнiву, схоплена найваж---ливiша реальна особливiсть пiзнавального процесу, яка не є предме---том розгляду у фундаменталiстських концепцiях, а саме - та карди---нальна для пiзнання обставина, що вирiшення будь-якої конструктив---ної задачi завжди передбачає iснування вiдправних передумов систе---ми пiзнавальних координат того чи iншого ступеню загальностi, iнакше кажучи - того, що загалом майже вiдповiдає у сучаснiй термiнологiї поняття "парадигма", "незмiнне ядро дослiдницької програми", "концептуальна схема".

Не можна не вiдзначити iстотної рiзницi мiж уявленнями Куна i Канта про передумовнiсть знання, а саме - в розумiннi самої приро---ди передумовностi: у Канта вона обумовлена апрiорними структурами трансцендентальної свiдомостi, iнварiантної "для всiх часiв та но---родiв" i досвiдом; для Куна ж принциповим є зв'язок передумовностi з "рiзними" парадигмами, якi носять iсторичний характер i змiню---ються вiд одного наукового спiвтовариства до iншого в залежностi вiд поставлених науковим спiвтовариством проблем. Вiдповiдно по-рiзному розглядаються функцiї передумов, глибина їх опосередку---вання формування знання. Кант ставить завдання виявити вiдправнi передумови усякого загальнозначущого та необхiдного знання, у Куна йдеться про конкретнi форми прояву передумовностi на окремих фазах еволюцiї наукового пiзнання.

А саме ця iдея iсторичної мiнливостi передумовностi пiзнання пов'язується у Куна з поняттям парадигми. Кун стимулював у методо---логiї науки розвиток, з одного боку, лiнiї так званої "ре---абiлiтацiї метафiзики", яка здатна виявляти проблеми, а iншого ---лiнiї, пов'язаної з релятивiзацiєю поняття суб'єкта пiзнання, з уявленням про те, що суб'єкта пiзнання та його вiдправнi норми та настанови слiд зв'язувати з певним усвiдомленням проблематики нау---ковим спiвтовариством, реальними дослiдниками, групами, що склада---ються в науцi.

На думку Куна, "навряд чи будь-яке ефективне дослiдження може бути почате ранiше, анiж наукове спiвтовариство вирiшить, що во---лодiє обгрунтованими вiдповiдями на питання, подiбнi слiдуючим: якими є фундаментальнi сутностi, з яких складається унiверсум? Як вони взаємодiють одна з одною та з органами чуттiв? Якi питання вчений має право ставити у вiдношеннi таких сутностей i якi методи можуть бути використанi для їх рiшення?"[3. -с.20].

Для поняття "парадигми" Куна характерним є переплетення iнтелектуальної змiстовностi передумов ("метафiзичностi") з на---лежнiстю суб'єктiв пiзнання до певного наукового спiвтовариства.

Отже фiлософiя науки включила тепер до предмету свого розгляду процеси та механiзми розвитку наукового знання, стимульованого внутрiшнiми суперечностями пiзнання i такого, що передбачає на---явнiсть рефлективних механiзмiв наукової свiдомостi. Вiдбувся пе---рехiд в аналiзi наукового пiзнання вiд суто типологiчного розгляду науки до так званого популяцiонiстського пiдходу, який розглядає у ролi суб'єкта пiзнання свiдомо дiючi науковi спiвтовариства та дослiдницькi групи.

Спрямованiсть критики Тулмiна проти використання поняття "нау---кова революцiя" не обмежила, а розширила поняттєве поле iсторичної школи фiлософiв науки. Суть його заперечень зводиться до двох пи---тань: " чи дiйсно була коли-небудь змiна у науцi настiльки рево---люцiйною, як це доводив Кун?" та "якщо б його визначення застосо---вувались строго, чи можна було б взагалi знайти дiйснi приклади наукових революцiй?". [2. -с.175].

Потенцiйно цi питання були джерелом труднощiв для iсторичної школи, оскiльки "якби жодну теоретичну змiну в науцi не можна було б повнiстю визначити термiном Куна "наукова революцiя", то цей факт поставив би його у хитке положення"[2. -с.176]..

Звичайно, вважає Тулмiн, з часом поступовi змiни у науковiй те---орiї, акумулюючись, можуть у сукупностi привести до настiльки гли---боких результатiв, що ретроспективно їх слiд описати як "рево---люцiйнi", тому не треба робити висновку, що у вiдсутнiсть явних, чiтких "революцiй" всi змiни у науцi, таким чином, були "нормаль---ними" (у спецiальному значеннi термiну Куна).

Тодi виникає нове закономiрне питання: як можна було отримати такi революцiйнi наслiдки, якщо їх не спричинили