Таким чином, за допомогою розрiзнення категорiй теоретичних та дисциплiнарних орiєнтацiй Тулмiн наголошує на одному з утруднень теорiї Куна з метою "запобiгти парадоксiв класичної революцiйної точки зору". Потiм вiн пiдводить кiнцевi пiдсумки i визначає другу вiдмiннiсть "(2) ... це вiдмiннiсть мiж "пропозицiональними систе---мами" та "концептуальними популяцiями". Розвиток аргументацiї Куна зовсiм не висвiтлює його, тому що воно демонструє зв'язок мiж уль---трасистемними поясненнями наукової теорiї та ультрареволюцiйними поясненнями концептуальних змiн у науцi" [2.-с.186].

У зв'язку з цим Тулмiн вважає дуже важливим вмiння розрiзняти "логiчнiсть" пропозицiональних систем, скажiмо, у чистiй матема---тицi, i "рацiональнiсть" концептуальних змiн у природничих науках чи де-небудь ще. Вiн пiдкреслює, що iнтелектуальному змiстовi нау---ки в цiлому повсякчас не вистачає одноманiтної структури, власти---вої якому-небудь одиничному теоретичному розрахунковi, який засто---совується у цiй науцi, а обговорення їх обидвох у рамках однiєї i тої ж термiнологiї призводить лише до лiнгвiстичної плутанини.

У деяких випадках можливо визначити змiст якоїсь конкретної те---орiї чи концептуальної системи у формi логiчної системи, "як це зробив Герц, коли вiн представив механiку у аксiоматичнiй формi" [2. -с.188]. Але навiть в подiбних випадках помилковим буде при---пускати, що форма отриманої логiчної системи повнiстю охоплює нау---ковий змiст концептуальної системи, яку виражає. Систематичнiсть концептуальної системи не є формальною або синтаксичною, вона швидше являє собою систематичнiсть членiння семантичної областi, що залежить вiд свiдомостi та самоусвiдомлень.

Таким чином, iнтелектуальний змiст науки у цiлому можна предс---тавити у строгiй "логiчнiй" формi лише при зовсiм виняткових умо---вах. Бiльш типовою є ситуацiя, коли наука вмiщує у себе численнi спiвiснуючi, але логiчно незалежнi теорiї чи концептуальнi систе---ми, i "це буде цiлком науково".

Отже, можна дослiдити змiст природничої науки не як чiтку i послiдовну логiчну систему, а як "концептуальний агрегат або "по---пуляцiю", у котрiй в бiльшостi випадкiв локалiзуються логiчно сис---тематизованi дiльницi"[2. -с.178].

Якщо ж розглядати проблему наукової рацiональностi пiд таким кутом, вважає Тулмiн, то її можна сформулювати не у традицiях так званого лiнгвiстичного повороту. Адекватний аналiз "розумностi" вчених та "рацiональностi" наукових процедур вимагає, щоб були ви---веденi:

"(а) рiзноманiтнi неформальнi зв'язки мiж спiвiснуючими понят---тями, пояснювальними процедурами та методами обробки i зображення, поширеними у рiзних науках;

(б) способи, за допомогою яких у кожнiй окремiй областi науки концептуальнi проблеми виникають i визнаються як такi;

(в) природа тих рацiональних мiркувань, у свiтлi котрих у роз---витку науки вiдбувається модифiкацiя i/або змiна понять i методiв пояснення"[12. -с.42].

Отже, вкрай "революцiйна" точка зору зберiгає свою приваб---ливiсть лише в тому випадку, якщо "ми робимо подвiйну помилку" ---тобто, прирiвнюємо "рацiональнiсть" до "логiчностi" i припускаємо, що наука в цiлому має ту ж саму логiчну послiдовнiсть, що й, для прикладу, евклiдова геометрiя чи н'ютонiвська механiка.

Що ж потрiбно зробити, щоб запобiгти цьому? Тулмiн вважає, що "єдино безпечним способом запобiгти такому висновку - одним ударом розбити i ультрасистемну, i ультрареволюцiйну точки зору. У випад---ку з наукою це означає усвiдомлення того, що рiзнi поняття науко---вих дисциплiн пов'язанi мiж собою бiльш вiльно, анiж це припуска---ють фiлософи" [12.-с.56].

В основi iсторичного та культурного розмаїття людських iдей, стверджує Тулмiн, лежить потреба у безпристрасному вихiдному пунктi рацiональних суджень. На перший погляд здається, що цей пункт може бути забезпечений лише у абстрактних лiнгвiстично вивiрених логiчних термiнах, якi претендують на абсолютну i унiверсальну рацiональну владу над поняттями та судженнями у всiх областях.

Проте, у той момент, коли дослiдник виходить за межi чистой ма---тематики та формальної логiки, будь-яка спроба iдентифiкувати та---кий вихiдний пункт стикається з проблемою "iсторичної релевант---ностi", яка залишає йому лише очевидну альтернативу - вiдмовитися вiд цiєї спроби i прийняти iсторичний або культурний релятивiзм.

Але i абсолютистська, i релятивiстська точки зору, виявляється, грунтуються на спiльному для них помилковому припущеннi, згiдно котрого "рацiональнiсть" має бути атрибутом якоїсь певної логiчної або мовної "системи"; вони вiдрiзняються лише тим, що помiщують вихiдний пункт рацiональностi, в одному випадку, - у iдеалiзовану абстрактну систему, а в другому - у яку-небудь дiйсно iснуючу, але довiльно обрану систему мовлення.

Тому Тулмiн вважає, що починати потрiбно "з усвiдомлення того, що рацiональнiсть - це атрибут не логiчної чи концептуальної сис---теми як такої, а атрибут людських дiй чи iнiцiатив, у котрих тим---часово перетинаються окремi набори понять, особливо - тих проце---дур, завдяки яким поняття, судження та формальнi системи, широко розповсюдженi у iнiцiативах, критикуються та змiнюються" [12. -с.68].

Проте, коли суб'єкт дослiдження звертається до вивчення про---цесiв концептуальних змiн, вихiдна дилема знову виникає на iсто---ричному рiвнi: виявляється, що тепер "ми змушенi вибирати мiж унiформiстським поясненням, яке припускає унiверсальну реле---вантнiсть єдиного набору рацiональних методiв, та революцiйним по---ясненням, яке ставиться до концептуальних змiн як до послiдовностi радикальних переключень рацiонально неспiврозмiрних точок зору" [12. -с.71].

Але й цiєї другої дилеми також можна уникнути, вважає Тулмiн, якщо усвiдомити ще двi додаткових вiдмiнностi:

(1) вiдмiннiсть мiж теоретичними поняттями та принципами да---ної дисциплiни, якi можуть, а можливо - й мiняються стрибко---подiбно, i дисциплiнарними поняттями, з яких у даний час скла---дається дана дисциплiна i якi мiняються бiльш поступово;

(2) вiдмiннiсть мiж специфiчними теорiями якої-небудь дис---циплiни, кожна з котрих має свою власну окрему сiм"ю або систему понять, та iнтелектуальним змiстом всього предмета, яке мiстить