iсторiєю, що вiдрiзняється вiд прийнятих iншими концепцiями наукової рацiональ---ностi. Наприклад, те, що для фальсифiкацiонiста виступає як фено---мен iррацiональної прихильностi до "спростованої" або суперечливої теорiї (це вiдноситься до зовнiшньої iсторiї), поняттями методо---логiї дослiдницьких програм може бути пояснене внутрiшньо - як рацiональний захист багатообiцяючого дослiдження. Або, знову ж та---ки, успiшнi передбачення нових фактiв, що представляють серйознi свiдчення на користь дослiдницької програми i тому являють собою iстотнi частини внутрiшньої iсторiї, є зовсiм не важливими нi для iндуктивiста, анi для фальсифiкацiонiста. Адже для них не має зна---чення, передувало вiдкриття фактiв теорiї чи здiйснилось пiсля її створення - вирiшальним для них лише логiчне вiдношення фактiв i теорiї. "Iррацiональний" вплив такої iсторичної обставини, завдяки котрiй теорiя випередила вiдкриття певного факту, не має значення для внутрiшньої iсторiї з точки зору iндуктивiзму та фаль---сифiкацiонiзму. "Згадаємо незадоволення Планка з приводу запропо---нованої ним у 1900 р. формули випромiнювання, яку вiн розглядав як "довiльну". Для фальсифiкацiонiста, - стверджує Лакатос, - ця формула була смiливою, фальсифiкованою гiпотезою, а недовiра, яку вiдчував до неї Планк, була нерацiональним настроєм, що пояснюєть---ся лише на основi психологiї. Однак, з моєї точки зору, незадово---лення Планка можна пояснити в рамках внутрiшньої iсторiї: воно ви---ражало рацiональний осуд теорiї" [8.-с.265].
I ще один приклад: для фальсифiкацiонiзму неспростовна "ме---тафiзика" має зовнiшнiй iнтелектуальний вплив. Для Лакатоса ж, во---на являє собою iстотну частину рацiональної реконструкцiї науки.
Лакатос виступає проти положення у фiлософiї науки, де бiльшiсть iсторикiв прагне розглядати вирiшення деяких важливих проблем iсторiї науки як монополiю екстерналiстiв. Однiєю з таких є проблема досить поширених одночасних наукових вiдкриттiв. "Для цiєї проблеми вульгарнi марксисти мають легке рiшення: вiдкриття, зробленi рiзними людьми в один i той же час, визначенi для виник---нення суспiльною необхiднiстю"[8.-с.326]. На думку Лакатоса, те, що вважається "вiдкриттям", залежить вiд обраної методологiї. Так, для iндуктивiста найважливiшими вiдкриттями є вiдкриття фактiв, i дiйсно, такi вiдкриття часто здiйснюються водночас декiлькома вче---ними. Для фальсифiкацiонiста велике вiдкриття полягає швидше у вiдкриттi деякої теорiї, анiж у вiдкриттi фактiв. Як тiльки теорiя вiдкрита (чи, скорiше, винайдена), вона стає суспiльною власнiстю i бiльше немає нiчого дивного в тому, що декiльки людей будуть її перевiряти, фальсифiкувати i водночас зроблять другоряднi факту---альнi вiдкриття. Таким чином, вже вiдома теорiя виступає як заклик до створення незалежно перевiрюваних пояснень вищого рiвня. Нап---риклад, якщо вже вiдомими є елiпси Кеплера та елементарна динамiка Галiлея, то одночасне "вiдкриття" закону зворотної квадратної за---лежностi не викликає великого здивування: оскiльки вiдома проблем---на ситуацiя, одночаснi вирiшення можна пояснити, виходячи з чисто внутрiшнiх пiдстав. Проте, вiдкриття нової проблеми не можна пояс---нити так само легко. Лакатос вважає, що "якщо iсторiю науки ро---зумiють як iсторiю конкуруючих дослiдницьких програм, то бiльшiсть одночасних вiдкриттiв - теоретичних чи фактуальних - пояснюється тим, що дослiдницькi програми є загальною власнiстю i в рiзних ку---точках свiту багато людей працюють за цими програмами, не пiдозрю---ючи про iснування один одного"[8.-с.330].
Лакатос вiдзначає, що улюбленою областю екстерналiстiв була спорiднена проблема - про те, чому суперечкам про прiоритет нада---вали такого великого значення i витрачала ни них так багато енергiї. Iндуктивiст, наївний фальсифiкацiонiст чи конвенцiоналiст могли пояснити це тiльки зовнiшнiми обставинами, але "у свiтлi ме---тодологiї дослiдницьких програм деякi суперечки про прiоритет яв---ляють собою iстотнi проблеми внутрiшньої iсторiї, оскiльки в цiй методологiї найбiльш важливим для рацiональної оцiнки стає те, яка з конкуруючих програм була першою у передбаченнi нового факту, а яка - лише погоджувалась з цим вже вiдомим фактом пiзнiше"[8. -с.262]. Деякi ж суперечки про прiоритет можна пояснити iнтелекту---альним iнтересом, а не просто честолюбством. Тодi виявиться важ---ливiсть тiєї обставини, що, наприклад, теорiя Тихо Браге лише post hoc досягла успiхiв у поясненнi спостережуваних фаз Венери i вiдстанi до неї, а вперше це точно було передбачено копернiканця---ми, або ж щокартезiанцi вмiли пояснити все те, що передбачили нь---ютонiанцi, але лише post hoc. Оптична ж теорiя ньютонiанцiв пояс---нювала post hoc рiзнi феномени, якi передбачались i вперше спос---терiгались послiдовниками Гюйгенса.
Всi цi приклади показують, що багато проблем, якi для iнших iсторiографiй були зовнiшнiми, у методологiї науково-дослiдницьких програм перетворюються у проблеми внутрiшньої iсторiї. Хоча, iнодi межа зсовується у протилежному напрямку. Наприклад, може iснувати експеримент, котрий вiдразу ж - за вiдсутностi кращої теорiї - був визнаний негативним вирiшальним експериментом. Для фаль---сифiкацiонiста таке визнання є частиною внутрiшньої iсторiї, для Лакатоса ж - воно є не рацiональним i пояснювати його необхiдно на основi зовнiшньої iсторiї.
Лакатос розглядає свою концепцiю як завершальний етап у розвит---ку доктрини фальсифiкацiонiзму - вiд наївного чи догматичного фальсифiкацiонiзму до методологiчного фальсифiкацiонiзму Поппера i далi - до витонченого фальсифiкацiонiзму.
У свою чергу ретельне iсторичне дослiдження галузей науки вiдкриває ряд повторюваних i типових iлюстрацiй рiзних теорiй в їх концептуальному, дослiдницькому та iнструментальному застосуваннi. Згiдно з теорiєю Куна, вони являють собою парадигми того чи iншого наукового спiвтовариства, що висвiтлюються в його пiдручниках, лекцiях, лабораторних роботах. Вивчаючи i практично використовуючи їх, члени даного спiвтовариства засвоюють навики своєї професiї.
За Т.Куном вченi можуть погодитися з тим, що Ньютон, Лавуаз'є, Максвелл чи Ейнштейн запропонували, ймовiрно, бiльш чи менш завер---шене вирiшення ряду найважливiших проблем, але водночас не можуть погодитись (iнодi навiть не усвiдомлюючи цього) з окремими абс---трактними характеристиками, котрi роблять непересiчним