В своїй роботi вченi основуються на моделях, засвоєних в про---цесi навчання, i на подальшому викладi їх в лiтературi, часто не знаючи i не вiдчуваючи нiякої потреби знати, якi характеристики надали цим моделям статус парадигм наукового спiвтовариства. Зав---дяки цьому вченi не потребують нiякої повної системи правил. Уз---годженiсть, проявлена дослiдницькою традицiєю, котрої вони дотри---муються, може не припускати навiть iснування вихiдної основи пра---вил i припущень. Тiльки додаткове фiлософське або iсторичне дослiдження може їх розкрити. Той факт, що вченi звичайно не цiкавляться i не обговорюють питання про те, що саме надає пра---вомiрностi частковим проблемам i рiшенням, наводить на думку, що вiдповiдь на них вiдома їм хоча б iнтуїтивно. Але це можна вважати ознакою того, що нi питання, анi вiдповiдь не є чимось, що безпо---середньо стосується їх дослiдження. Парадигми можуть передувати будь-якому наборовi правил дослiдження, котрий може бути з них од---нозначно виведений, i бути бiльш обов'язковими або повними, анiж цей набiр.

Парадигми можуть визначати характер нормальної науки без втру---чання правил, що вiдкриваються. Парадигма дiйсно функцiонує подiбним чином. Перша причина полягає в надзвичайних труднощах ви---явлення правил, котрими керуються вченi в рамках окремих традицiй нормального дослiдження. Цi труднощi нагадують складну ситуацiю, з котрою стикається фiлософ, намагаючтсь вияснити, що є загального мiж всiма iграми. Друга причина корiниться в природi наукової освiти. Вченi нiколи не заучують поняття, закони i теорiї абс---трактно i не вважають це самоцiллю. Третя причина. Нормальна наука може розвиватись без правил лише до тих пiр, поки вiдповiдне нау---кове спiвтовариство приймає без сумнiвiв вже досягнутi рiшення де---яких часткових проблем. Отже, правила повиннi поступово набувати принципового значення, а характерна байдужiсть до них повинна ще---зати кожен раз, коли втрачається впевненiсть в парадигмах або мо---делях. Цiкаво, що саме це i вiдбувається. Для допарадигмального перiоду особливо характернi частi та серйознi суперечки про пра---вомiрнiсть методiв, проблем та стандартних рiшень, хоча вони слу---гують скорiше для розмежування шкiл, анiж для досягнення згоди.

Четверта причина для визнання за парадигмами прiоритету первин---ностi: (по вiдношенню до загальноприйнятих правил i припущень) ре---волюцiї в науцi можуть бути великими i малими, деякi революцiї стосуються лише членiв вузької професiйної пiдгрупи i для таких пiдгруп навiть вiдкриття нового i неочiкуваного явища може бути революцiйним.

Якщо нормальна наука є настiльки жорсткою i якщо науковi спiвтовариства згуртованi так тiсно, як може змiна парадигми ко---ли-небудь зачепити тiльки маленьку пiдгрупу? Нормальна наука являє собою єдиний монолiт i унiфiковане пiдприємство, котре повинно встояти або обвалитись разом з будь-якою з її парадигм, або зi всiма разом. Але в науцi, мабуть, рiдко буває що-небудь подiбне або взагалi не буває. Якщо розглядати всi областi науки разом, то вона часто видається хиткою спорудою з слабкою узгодженiстю мiж рiзними ланками.

Замiна парадигм на правила повинна полегшити розумiння роздiлення мiж науковими областями i спецiальностями. Експлiцитнi правила, коли вони iснують, виявляються звичайно загальними для досить великої наукової групи, але для парадигм це зовсiм не обов'язково. Дослiдники в досить далеких одна вiд одної областях науки, наприклад - в астрономiї i таксономiчнiй ботанiцi,- отриму---ють освiту на основi цiлком рiзних досягнень, викладених в самих рiзних книгах. I навiть вченi, котрi працюють в тих самих або в спорiднених областях, вивчаючи однi й тi ж пiдручники i досягнен---ня, ймовiрно, набудуть рiзних парадигм в процесi професiйної спецiалiзацiї.

Квантова механiка (або динамiка Ньютона, або електромагнiтна теорiя) є парадигмою для багатьох наукових груп, але не буде пара---дигмою для всiх в одинаковiй мiрi. Отже, вона може одночасно виз---начати рiзнi традицiї нормальної науки, котрi частково накладають---ся одна на одну, хоча i не спiвпадають у часi i просторi. Рево---люцiя, що вiдбулася в рамках однiєї з традицiй, зовсiм не обов'яз---ково охоплює в одинаковiй мiрi i iншi.

Слiд згадати, що у книзi "Людське розумiння" Ст.Тулмiн наводить чотири тези, якi багато що визначили у сучасних уявленнях про проблеми фiлософiї науки.

Цi тези полягають ось у чому:

1. Логiчнiсть та рацiональнiсть - це двi рiзнi риси науки. Логiчнiсть представляє собою "внутрiшню властивiсть пропо---зицiональних систем, якi розглядаються або у деякий фiксований мо---мент часу, або взагалi абстраговано вiд часу". З одного боку, логiчнiсть є "статичною", "структурною", "синхронною", її можна виявити за допомогою "часового зрiзу". З iншого боку, рацiональнiсть "має справу з iнтелектуальними процедурами, при до---помозi котрих вченi у часi здiйснюють поняттєвi змiни". Рацiональнiсть є "динамiчною", "дiахронною", її можна виявити лише у безперервному розвитку науки, а не у часовому зрiзi, i навiть не у послiдовностi часових зрiзiв, оскiдьки "з цих статичних структур неможливо реконструювати рацiональну форму пiзнавальної дiяль---ностi, що iсторично розвивається" [4. -с.368].

2. Критерiї вiдбору, за допомогою яких приймаються або вiдки---даються нововведення у науцi, можуть бути усвiдомленими лише через спiввiднесення (референцiю) з iндивiдами або групами, що репрезен---тують собою деяку професiю ("охоронцi рацiонального") i "роль яких зводиться до того, щоб