З другого боку, потреба вирішувати численні практичні завдання, пов'язані зі створенням бойової авіаційної техніки, зумовила активізацію суто наукових досліджень. Так, виготовлення аеродинамічних надзвукових труб для авіації базувалося на результатах фундаментальних здобутків у галузі газової динаміки внутрішніх течій. Були знайдені ефективні методи розв'язання нелінійних задач щодо керованості і маневреності бойового літака або безпілотного літального апарата, що дало змогу розробити закінчену теорію інерційного руху.

У 70-80-і роки XX ст. в СРСР щорічно запускали в середньому 100—120 космічних літальних апаратів, значна частина яких мала оборонне призначення. Установи Академії наук України брали активну участь у розробці ракетно-космічних носіїв і апаратів, бортових приладів, у проведенні робіт, зорієнтованих на розв'язання різних проблем космічного зв'язку, навігації тощо.

Штучні супутники Землі, які давно стали для земної цивілізації свого роду електронними органами чуття, використовуються і сьогодні для потреб військових відомств. Так, до глобальних космічних систем розвідки, зокрема раннього попередження про запуск балістичних ракет, входять космічні телескопи, оснащені інфрачервоною апаратурою. Глибока розробка науково-технічних проблем в аерокосмічній сфері дає людству новітні технології, матеріали, біомедичні комплекси, глобальні технології зв'язку. Сьогодні без супутників згасли б екрани телевізорів і замовкли б мобільні телефони, втратили б орієнтири кораблі, припинилося б надходження інформації, необхідної для метеорологічних і екологічних прогнозів.

Найбільшим технологічним нововведенням ХХ століття стала глобальна інформаційна мережа Інтернет. Вона дала змогу використовувати світові інформаційні ресурси, зумовила неформальні творчі контакти фахівців, стала одним з найдієвіших чинників розвитку науки і освіти.

Інтернет сприяв лібералізації науки, яка з ієрархічно організованої і національно орієнтованої дедалі більше перетворюється на плюралістичну й інтернаціональну. Це дуже істотно для України, якій від радянського минулого дісталися сильні адміністративно-командні традиції управління. Наші вчені отримали можливість спілкуватися між собою, обмінюватися ідеями та інформацією в інтерактивному режимі. Інформаційна відкритість розширює перспективи входження української науки до структури світового ринку високих технологій.

Водночас стрімкий розвиток сучасних інформаційних технологій актуалізував значне підвищення ролі процедур захисту інформації практично в усіх сферах життєдіяльності держави і суспільства. Адже інформаційні ресурси, закладені в основу розвитку високих технологій, дуже часто «замовляють» військові.

У спадщину від колишнього СРСР Україні залишився добре розвинений військово-промисловий комплекс. До нього входило 1840 підприємств, на яких працювали 2,7 млн осіб [4]. Ядерному потенціалові України належало третє місце у світі (після США і Росії). Тобто Україна має великий науково-технічний досвід у сфері розробки і впровадження технологій оборонного призначення. Адже тут були створені умови для проведення широкого фронту фундаментальних і прикладних досліджень, які охоплювали майже всі сфери знання.

Однак протягом останніх десяти років наукова і виробнича база України зазнала занепаду. Не може не вражати розрив в обсягах бюджетних і корпоративних витрат на фундаментальні та прикладні дослідження у нас і в розвинених країнах.

Для входження в цивілізований ринок і формування у світової спільноти реального уявлення про науково-технічний потенціал України нам треба розв'язати силу-силенну проблем. Адже у багатьох з нас досі немає розуміння того, що за допомогою інтелектуальної власності можна одержати цілком реальні конкурентні переваги на ринку. Вона допомагає збільшити рівень капіталізації підприємства, оптимізувати оподаткування, підвищити інвестиційну привабливість і дохідність. Але поки що лише окремі підприємства оцінюють об'єкти інтелектуальної власності, включаючи їх у вартість своїх активів.

Феномен під назвою «інформаційний ресурс», як і поняття «інформація», здебільшого сприймається нами на інтуїтивному рівні. Їх ототожнюють навіть в офіційних документах, розглядаючи як сукупність відомостей, зафіксованих на матеріальних носіях. Тим часом інформаційні ресурси держави — це сукупність накопичених фондів інтелектуальної праці людства, поєднаної з інформаційною структурою суспільства, включаючи інформаційно-комунікаційні мережі держави.

Чинне законодавство України досі не передбачає чіткого трактування складових і обігу інформаційних ресурсів. Не визначені критерії їх належності до категорій державних та недержавних. До того ж, вітчизняні адміністратори сьогодні не досить компетентні в техніці і технологіях і, обираючи пріоритети науково-технічного розвитку, спираються переважно на фінансові міркування. Як наслідок — орієнтація на зовнішні запозичення. Чи варто підкреслювати, що це лише посилює залежність України від транснаціональних корпорацій?!

У наш час поняття «національна безпека» набуло нового наповнення, стало більш широким. Збройні Сили, створені лише для оборони, вже не гарантують безпеки держави. Сьогодні це — лише одна з її підсистем. Серед основних напрямів державної політики в галузі національної безпеки України, визначених «Концепцією», виділимо три: —

комплексні заходи щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу; —

виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України; —

створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та науково-технологічного потенціалу за межі України [1, розд. IV].

У Концепції також ідеться про стратегію, необхідну для захисту і розвитку науково-технологічного потенціалу та ефективного використання національних наукових здобутків в інтересах економічного і соціального розвитку. Ця стратегія включає в себе: —

створення дієвих механізмів захисту прав громадян України всередині країни та у світі; —

запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України; —

недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів; —

контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника; —

розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері тощо [1, розд. ІV].

Як бачимо, одним з найважливіших завдань визнається забезпечення захисту національних інтересів стосовно ресурсів науково-технічної інформації. Це цілком узгоджується зі світовою практикою. У США до категорії інформації, яка підлягає засекречуванню, віднесено наукові, технологічні та економічні питання, що стосуються