В Україні законодавча база регулювання суспільних інформаційних відносин щодо державної таємниці створювалася з урахуванням світового досвіду. В преамбулі Закону України «Про державну таємницю» зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України [8].

У статті 6 цього Закону зазначається, що до державної таємниці віднесено інформацію у сферах: оборони (п. 1), економіки, науки і техніки (п. 2), зовнішніх відносин (п. 3), державної безпеки та охорони правопорядку (п. 4).

У частині, що стосується науково-технічної сфери, конкретизовано, яка саме інформація є державною таємницею: про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають важливе економічне чи оборонне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України [8, ст. 8].

Використання інституту державної таємниці у сфері інформаційних ресурсів — це світова практика, зумовлена необхідністю забезпечення національних інтересів. Державна секретність у різних формах наявна в усіх розвинених країнах. Це суверенне право кожної незалежної держави. Водночас у світової спільноти існують і певні міжнародно-правові обмеження та вимоги щодо створення й функціонування національних систем захисту таємниць.

Таким чином, основою захисту інформації є її засекречування, тобто введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до неї, для чого надається відповідний гриф документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Для обґрунтування ролі і місця інституту таємниць, спрямованих на захист національних інтересів в інформаційній сфері, зокрема щодо науково-технічної інформації, доцільно проаналізувати окремі положення «Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України» [1]. У розділі 2 цього документа визначено, що національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

У цьому положенні використані такі категорії, як потреби, цінності, інтереси. Розглянемо їх дефініції. Інформаційні потреби — це необхідна особистості, суспільству і державі інформація для вирішення повсякденних, тактичних і стратегічних завдань у політичній, економічній, науково-технічній, соціокультурній, оборонній, інформаційній та інших сферах діяльності. Тобто йдеться про інформаційні ресурси, необхідні нації для економічного і соціального розвитку, розбудови державності, взаємодії з навколишнім середовищем, збереження власної культурної ідентичності, самовідтворення, самовдосконалення.

Важлива роль відводиться демократичним цінностям — засобам (правилам, нормам) задоволення інформаційних потреб людини, суспільних організацій, держави, нації в цілому, якщо такі потреби раціональні, санкціоновані в духовно-соціальному та правовому плані, схвально сприймаються суспільством і об'єктивно придатні для кожного, принаймні для більшості громадян держави.

Деякі дослідники розглядають нематеріальні цінності крізь призму впливу на стабільність і застосовують таку їх класифікацію: —

загальнозначущі (універсальні), санкціоновані правовими нормами, до яких належать свобода слова, думки, право на інформацію, свобода інформаційної діяльності, захист базових цінностей та інтересів тощо; —

моральні, серед яких істина, справедливість, доброта, взаємодопомога та ін.; —

етнічні — звичаї, традиції, вірування, святині.

При цьому доцільно враховувати суб'єктивні уявлення окремих людей та громадських організацій про те, що є цінним, тобто придатним для задоволення загальнонаціональних потреб. Водночас суб'єктивізм в осмисленні потреб і цінностей окремої людини або окремої громадської організації і нав'язування суспільству цих потреб і цінностей у вигляді національних інтересів завжди призводитиме до негативних наслідків. Варто пам'ятати, що існує небезпека такого нав'язування з боку правлячих еліт, кланів, кримінального бізнесу тощо.

Інтереси — це політично, соціально та психологічно зумовлені уявлення людей про потреби і цінності. Вони бувають індивідуальні, групові (сімейні, професійні, громадські, державні) та загальнонаціональні. Тобто інтереси відбивають бажання, наміри, мотиви діяльності людей, соціальних груп, організацій, держави, які здійснюються на ціннісній основі. А цінності відображають обов'язки, раціональну свідомість і нормативні підстави поведінки людей та створених ними спільнот. Потреби, цінності й інтереси у своїй сукупності закладають підґрунтя суспільної свідомості. Це найважливіші чинники мотивації як індивідуальної, так і групової поведінки та самоорганізації людей.

Нормативно-правові правила захисту науково-технічної інформації, що містить відомості обмеженого доступу, — це демократичні цінності, які в цивілізованих країнах оцінюються на рівні прав і свобод людини. Адже йдеться про інформаційні ресурси, що є національним надбанням. Вони повинні працювати на ефективний економічний і соціальний розвиток та національну безпеку країни. Захист прав суб'єктів України як усередині країни, так і в стосунках із зовнішнім світом має відбуватися на основі загальновизнаних цивілізованих нормативно-правових правил.

Проголошені «Концепцією» основні напрями державної політики в галузі національної безпеки в науково-технологічній сфері передбачають «комплексні заходи щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу».

Такі важливі складові національної безпеки, як потреби, цінності, інтереси, можуть бути реалізовані в разі проведення виваженої державної політики національної безпеки, що сприятиме встановленню цивілізованих відносин між владою і суспільством. А це