Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем наука кримінального права відносить до корисливих посягань на власність, пов’язаних з розкраданням майна. Характерними ознаками цих злочинів є наявність корисливого мотиву і загальної мети – звернути майно на свою або користь іншої особи, – що досягається, як правило, шляхом вилучення цього майна з ведення приватної особи, колективу людей або держави.

Статистичні дані МВС України свідчать про те, що злочини, які розглядаються, мають тенденцію до поширення. Так, якщо у 2001 році було виявлено 7206 таких злочинів, то у 2002 році їх зареєстровано вже 7993, утому числі – 1223 з ознаками “у великих розмірах”, а 1796 – “в особливо великих розмірах”. Про суспільну небезпеку даного виду злочинів свідчить також те, що 246 випадків привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем вчинені організованими групами і злочинними організаціями, у тому числі 195 – в особливо великих розмірах.

Попередження привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тісно пов’язане з реалізацією завдань, зазначених у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки. В результаті посилення профілактичного впливу на економічну злочинність можна, зокрема, очікувати:–

зниження рівня злочинності, послаблення суспільної напруги, викликаної її впливом;–

зниження впливу організованої злочинності на економічну та політичну сфери суспільства;–

зменшення кількості корупційних проявів, очищення органів державної влади від корумпованих державних службовців, створення “прозорої” системи прийняття і виконання управлінських рішень;–

істотного підвищення рівня захисту економічних відносин від злочинних посягань, витіснення з економічної сфери кримінального елементу, скорочення обсягів “тіньової” економіки;–

поліпшення захисту правоохоронними органами прав, свобод і власності громадян, створення безпечних умов життя в державі;–

зміцнення кадрового потенціалу правоохоронних та контролюючих органів.

Суттєвою ознакою розглядуваних злочинів є те, що вони вчиняються шляхом зловживання службовим становищем. Тому слід визначитися з віднесенням цього виду злочинів до певної категорії кримінології – економічний злочин або злочин проти власності.

У кримінальному праві, безумовно, це злочинне діяння віднесене до злочинів проти власності. У вітчизняній кримінології воно розглядається в контексті економічних злочинів [1].

Російський юрист Н.Д. Еріашвілі вказує, зокрема, на те, що питання, які відносяться до кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері економіки, добре висвітлені в юридичній літературі. Але при цьому недостатня увага приділялася питанням кримінально-правового аналізу привласнення і розтрати як самостійних злочинів економічного характеру. Ця проблема є настільки складною і багатогранною, що її всесторонне вивчення, особливо в період бурхливих економічних перетворень, набуває особливого сенсу [2].

Ми дотримуємося позиції, що даний вид розкрадань можна віднести до економічних злочинів, будучи солідарними з авторами проекту Закону України “Про боротьбу з економічною злочинністю”, які у статті 1 проекту Закону вживають такі поняття:–

економічний злочин – передбачене Кримінальним кодексом України суспільне небезпечне діяння, що посягає на майно та майнові права фізичних і юридичних осіб під час провадження господарської чи службової діяльності;–

економічна злочинність – сукупність злочинів у сфері господарської, службової діяльності та інші злочини у сфері економіки.

Крім того, слід відзначити те, що дані злочини тісно пов’язані з таким явищем, як корупція.

На думку М.І. Мельника, корупційні діяння – це правопорушення, в основі яких лежать:

1) зловживання службовою особою владою або службовим становищем;

2) корислива мета або інша особиста заінтересованість.

У свою чергу, залежно від мотивації вчинення (змісту інтересу, задовольнити який прагне особа, що вчиняє корупційне правопорушення), корупційні діяння поділяються на:

1) корупційні діяння, пов’язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для отримання матеріальних благ, послуг або переваг чи заволодіння чужим майном або правом на нього;

2) корупційні діяння, пов’язані з протиправним використанням влади або службових повноважень для задоволення інших (некорисливих) особистих інтересів чи інтересів третіх осіб [3].

На нашу думку, розгляд привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем як форми (виду) корупційних діянь тягне за собою деякі питання щодо вдосконалення законодавства про відповідальність за цій злочин. Це стосується, зокрема, розробки правового інструментарію (рекомендацій, коментарів тощо) для визначення ступеня суспільної небезпеки привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем як виду корупційних діянь, встановлення відповідальності за ці дії, розробки критеріїв розмежування, взаємопов’язаності санкцій та стягнень; постає питання про доповнення переліку обставин, що обтяжують відповідальність – “вчинення злочину особами, які займають відповідальні та особливо відповідальні посади”; удосконалення системи кримінально-правових санкцій щодо норм відповідальності за корупційні діяння, узгодження їх з правовими засобами, які застосовуються при однорідних правопорушеннях на підставі норм інших галузей права тощо.

Враховуючи розповсюдженість злочинів, що розглядаються, їх суспільну небезпеку та велику зацікавленість суспільства в їх подоланні, слід вказати на потребу розвитку у межах галузі кримінологічної науки такої підгалузі, як економічна кримінологія.

Наприклад, В.М. Попович підкреслює самостійність і базовий характер кримінології та розвиток інституціалізації спеціально-кримінологічних теорій, де в межах фундаментальної кримінологічної науки як її підгалузь розглядається “економічна кримінологія”, з визначенням поняття даної підгалузі, її предмета та співвідношення з теорією “детінізації” економіки. Спеціально-кримінологічні інститути як елементи теорії “детінізації” економіки мають своїм завданням проведення економіко-кримінологічних експертиз та апробацій, заснованих на теоретико-методологічних засадах [4].

Деякі автори розглядають “економічну кримінологію” як наукову підгалузь кримінології, що вивчає генезис економічних злочинів, аналізує сторони економічного життя, кризові явища і т. ін. [5].

З урахуванням наведеного, у даній статті розглядаються деякі аспекти попередження привласнення, розтрати майна або заволодіння