політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовує-ться на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіо-нів, який здійснюють органи регіонального та місцевого управ-ління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова під-тримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів то-що. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпе-чення громадянам прожиткового мінімуму.
3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визна-чення пріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.
4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в зв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою є ця проблема в Донецькій, Дніпропет-ровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики є оздоровлення довкілля.
5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальму-вання депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку.
6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний роз-виток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної полі-тики є її чітка регіональна спрямованість.
7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав гро-мадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами пересе-лення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.
8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування екс-портного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискоре-ного розвитку.
9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завдан-ням регіонального розвитку.
Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-еконо-мічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, і забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.
Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади за-безпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебу-дови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.
Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджу-ють і виконують програми та бюджети відповідних адміністратив-но-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комуналь-ною власністю, запроваджують передбачені законодавством міс-цеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.
Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і конт-ролюють його виконання, схвалюють програми соціально-еконо-мічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.
2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінан-сово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим.
Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліп-шення використання природно-ресурсного та економічного потен-ціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, при-скореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.
Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:*
законодавчо-нормативна база;*
бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;*
реалізація державних регіональних програм, а також індика-тивних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;*
створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;*
розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реа-лізації та зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на роз-виток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіо-нах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про міс-цеві податки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.
Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюд-жетній і податковій політиці України, їх повноваження в управ-лінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.
Нормативні акти регулюють порядок створення та викорис-тання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіо-нів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та до-повнення до деяких законодавчо-нормативних актів.
Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.
Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження міс-цевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімаль-них соціальних стандартів.
Використання прямого державного інвестування, надання субси-дій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кре-дитування й оподаткування, преференції та використання позабюд-жетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.
Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове