Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними при-родно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програ-ми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:*

забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;*

фінансування будівництва й функціонування загальнонаціо-нальних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;*

надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державні інтереси.

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздер-жавлення та приватизації підприємств державне втручання в еко-номічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль терито-рій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, роз-витку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної без-пеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодер-жавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-еконо-мічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходя-ться на цій території.

Механізм державного регулювання економікою регіону пока-зано на рис. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-терито-ріального регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періо-ди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпе-чення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитив-них змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економіч-них регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дота-ції та субвенції, державні закупівлі.

Суб’єкти управління

Верховна Рада | Президент | Кабінет Міністрів | Держадміністрації

Державна регіональна

економічна політика

Інструменти регулювання

Система прогнозів, програм, планів | Законодавча база | Фінансова (податкова) система | Грошово-кредитна система

Приватизація державної власності | Інвестиції | Державні закупівлі | Інновації

Об’єкт управління

(економіка регіону)

Підприємства, організації, установи всіх форм власності. | Комунально-побутове господарство | Зовнішньоекономічні зв’язки

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону

Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспря-мований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через прове-дення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфра-структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатко-во виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демо-графічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основ-них територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покла-дено вісім економічних регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кірово-градська обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігів-ська обл.);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП ви-значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:*

структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву-гільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;*

удосконалення структури металургійного комплексу, скоро-чення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;*

удосконалення структури машинобудівного комплексу, зо-крема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народно-го споживання;*

поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окре-мих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійс-ненням комплексу природоохоронних заходів;*

інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;*

забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом ди-версифікації виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов-ної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць-ких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст-рів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повнова-ження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюд-жету та фінансів; управління майном, приватизації та підприєм-ництва; в галузі містобудування, житлово-комунального