Того вечора, коли село гуляло на весіллі Йвана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, І зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її! Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він зворами, видираючись на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери, все гукав-кликав свою кохану Марічку.Якогось дня дійшов леґінь до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги і пристрасті, Іван гукнув:— 

Марічко! Де ти, Марічко? Це я, твій Іванко, прийшов, щоб тебе визволити з неволі і відвести до рідної хати. Чуєш, Марічко?!Почула Марічка той голос і кинулася бігти темними підземеллями. Сила її кохання була такою великою, що перед нею самі собою відчинялися важкі кам’яні двері. І ось вже двоє закоханих зустрілися і впали одне одному в обійми.На їхнє нещастя саме на той час повернувся до своєї оселі злий чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним голосом:— 

Гей, ти, нікчемна людино! Хочеш забрати належне мені по праву сильнішого! Ти по смерть свою прийшов! То ж ставай на останній бій зі мною!Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника.Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би скінчився той бій, коли б Іван, стоячи на самім краю урвища, не оглянувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і перестрашена, всім серцем жадаючи перемоги своєму Іванкові над злим ворогом.Та от коли Іванко глянув на Марічку, чарівник підступним ударом в спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи перемогу.Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за коханим.Упали вони на грунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в горах. Упали на м’яку пшеницю, що саме починала колоситись. І сталося диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка, забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій.

Білий колір — то знак весільний, знак єднання двох закоханих; жовтий — знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій — колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання.Шумить зеленокоса нива. І в тому тихому шепоті, коли добре прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Та кажуть, що мову ту може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання.Фіалка триколірна. Ця невеличка однорічна рослина росте як звичайний бур’ян у посівах, здебільшого в озимині. Але трапляється вона також на узліссях, біля доріг, у ровах. Стебло її (заввишки 10–15 см) гіллясте, з ребристою поверхнею. Листя — дрібне, ланцетоподібне. П’ятипелюсткова квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольорами. На парових полях можна побачити так звану польову фіалку — тільки з білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній медицині використовується як і триколірна, бо хімічний

склад і морфологічні ознаки їх майже аналогічні.Фіалку триколірну на Україні звуть ще брат-та-сестра, братчики, зозульки, Іван-та-Марія, сирітки тощо.

Як лікарська рослина у народній медицині відома вона з глибокої давнини.Для виготовлення ліків збирають всю надземну частину фіалки — стебло, листя, квіти, — яка містить глюкозид віоламін, алкалоїд віолін, сапоніни, рутин, винно-кам’яну та саліцилову кислоти, каротин, вітамін С.Найчастіше фіалка триколірна застосовується як внутрішній засіб при хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ранах, трофічних виразках, суглобовому ревматизмі, а також при подагрі. Здавна відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму та запобіжний засіб проти цинги.У німецькій народній медицині настій фіалки (10–20 грамів трави на склянку окропу) вживають тричі на день при хворобах дихальних шляхів, коклюші, запорах, запаленнях сечового міхура, артеріосклерозі та ревматизмі. Дехто з вітчизняних медиків пропонує застосовувати цю рослину в суміші з іншими і для лікування лускатого лишаю (псоріазу). Для цього треба настояти в склянці окропу столову ложку суміші — трави фіалки і золототисячника по 20 грамів, трави дим’янки, пагінців солодко-гіркого пасльону, листя копитняку та трави багна по 10 грамів — і випити за три прийоми.Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізавши стебло на невеликій відстані від поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з достатньою вентиляцією або надворі в затінку, а зберігають у щільно закритих паперових коробках. Тривале зберігання (кілька років) не рекомендується, бо при цьому втрачається цінність трави як вітамінного препарату.

Тюльпани

Просторі степи Центральної Азії - батьківщина диких тюльпанів. Це знак настання весни, яка приходить навіть на сухі степові ландшафти. Вони служать символом життя і родючості для жителів степів - кочових племен.

Дикі види цієї квітки є предками наших декоративних тюльпанів. Подібно до різнобарвного коштовного каміння вони сяють в пустому степу, їх вигляд дарує людям надію на дощове літо і краще життя. Для кочівників відхід суворої зими - це привід для свята. Традиційні танці й пісні оповідають історії про життя в безкрайньому степу, вічно блакитному небі, матері-землі; про людей, тварин, любов і страждання, патріотизм і світ їхніх богів Сніжний покрив захищає рослинність взимку від морозу. Коли навесні перші сонячні промені розтоплюють сніг, цибулини весняних квітів, що перезимували, пускають паростки. Використовуючи запас поживних речовин, і знаходячись в сприятливих весняних умовах, коли вистачає тепла і вологи, вони швидко ростуть і розцвітають. В результаті в період з квітня по травень степ стає схожим на яскравий квітучий килим. Мільйони дикорослих тюльпанів розпускаються одночасно з іншими цибулинними