розвиненої соціальної інфраструктури підприємств;

існування різноманітних видів натуральної та грошової соціальної допомоги, що надавалася державними підприємствами Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – К., 2002. – С.69..

У перші роки незалежності України, також за відсутністю належного досвіду самостійної законотворчої роботи, Верховна Рада України прийняла цілу низку законів, які були не узгоджені між собою, не враховували реалії економіки. Законодавчі та нормативно-правові акти, прийняті протягом 1991-1993 рр., з соціальної точки зору в багатьох випадках виглядали навіть більш «щедрими» порівняно з законами радянських часів. Проте забезпечення їхнього виконання за умови поглиблення економічної кризи ставало дедалі більш проблематичним. Це стосується, зокрема, прийнятих Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», законодавчого встановлення пільг за професійною ознакою працівникам окремих сфер (суддям, прокурорам, військовослужбовцям, народним депутатам тощо). Внаслідок цього перехідний період докорінно змінив, або й зовсім скасував принципи соціального захисту соціалістичної доби.

Характерними рисами системи соціального забезпечення перехідного періоду стали:

зрівнялівка у пенсійному забезпеченні та низький його рівень;

стрімке підвищення вартості та погіршення якості послуг закладів освіти, охорони здоров’я, культури;

відсутність соціального захисту громадян, які працюють у приватному секторі неповний робочий день (тиждень);

незабезпечення регресних виплат у зв’язку з трудовим каліцтвом та професійним захворюванням;

неефективність управління коштами Фонду соціального страхування, Пенсійного фонду, Державного фонду сприяння зайнятості населення тощо.

Життя вимагало розробки цілісної соціальної політики, тісно пов’язаної з економічним розвитком держави, її фінансовими можливостями. Умови для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації були закладені, зокрема, Указом Президента України «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року» від 24 травня 2000 року. Відповідно до зазначеного Указу, державна соціальна політика будується у напрямах:

подолання негативної тенденції зменшення чисельності населення, всебічної підтримки і створення сприятливих умов для розвитку сім’ї, жінок, дітей та молоді;

удосконалення соціально-трудових відносин через запровадження відповідної політики доходів населення, забезпечення гарантованості та своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат; розвитку ринку праці, посилення державного нагляду за створенням безпечних умов праці на виробництві; підтримання життєдіяльності населення; розвитку соціального партнерства;

здійснення всеохоплюючої реформи системи соціального забезпечення шляхом реформування соціального страхування та пенсійного забезпечення, розвитку системи адресної допомоги найвразливішим верствам населення, удосконалення системи соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи Указ Президента України «Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року..

Відповідно, пріоритетами соціальної політики визначені:

створення умов для забезпечення достатнього рівня життя населення;

розвиток трудового потенціалу, народонаселення;

формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів;

проведення пенсійної реформи;

надання адресної підтримки незахищеним верствам населення;

всебічний розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення.

Заплановано працевлаштувати не менш як 247 тисяч незайнятих осіб та залучити до громадських робіт не менш як 94 тисяч безробітних. Повністю переглянуто підходи до пільг для малозахищених верств населення, передбачається перехід до адресної соціальної допомоги. Заплановано посилити соціальну захищеність пенсіонерів. Спеціальні розділи присвячені поліпшенню здоров'я населення та збільшенню тривалості життя, підвищенню освітнього рівня людей та забезпеченню доступності освіти, розбудові загальнонаціонального культурного та інформаційного середовища.

1.2. РІВЕНЬ СОЦІАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

В 2005 РОЦІ

26 травня 2004 року Кабінет Міністрів подав до Верховної Ради України проект Бюджетної резолюції – Основні напрями бюджетної політики на 2005 рік, які є невід’ємною частиною економічної і соціальної політики уряду на 2005-й і наступні роки та складовою бюджетної стратегії на середньострокову та довгострокову перспективу.

Основна мета бюджетної політики на 2005 рік визначена як фінансове забезпечення реалізації стратегічних цілей держави, підвищення рівня державних соціальних стандартів та зниження рівня бідності в країні і є, як зазначив 2 червня ц.р. у своїй доповіді на парламентських слуханнях з цього питання Перший віце-прем’єр М.Азаров, “продовженням досягнення бюджетної політики минулих років”.

Як бачимо, урядом першочергово декларується соціальна спрямованість бюджету майбутнього року, тому саме на ній зупинимось.

Одразу ж привертає увагу неконкретність, невизначеність, розпливчастість, можливість двозначного трактування проголошених Кабінетом Міністрів заходів для досягнення визначеної мети (пункти 1–39 вступної частини Основних напрямів).

Передбачається “збільшити видатки соціальної спрямованості державного та місцевих бюджетів як інструменту досягнення соціальних та економічних цілей. Бюджет на 2005 рік повинен сприяти зниженню рівня бідності та підвищенню якості життя населення” (пункт 6). Що мається на увазі під “видатками соціальної спрямованості”, не зовсім зрозуміло. Якщо йдеться про підвищення пенсій – питання номер один поточної політики уряду, – то це не повноваження Державного бюджету. Якщо передбачається підвищити розміри мізерних соціальних виплат тим, хто їх потребує, слід конкретно їх визначити, а не обмежуватись загальною декларацією. Якщо ж мається на увазі збільшення бюджетних видатків на надання пільг та субсидій населенню на оплату комунальних послуг тощо, то хотілося би, щоб уряд більш конкретно визначив свою політику в цьому напрямі. Пільгами та субсидіями не вирішуються питання підвищення якості життя населення – з їх допомогою лише підтримується мінімальний життєвий рівень громадян. І формується, до речі, їхня споживацька психологія.

На стор. 407 Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році” розміщена цікава Таблиця – “Структура доходів населення”. Частка соціальних допомог та інших одержаних населенням поточних трансфертів у його загальних доходах збільшилася з 26,5 відс. у 1999 році