до 38,6 відс. у 2003-му. Хіба можна визнати нормальним, коли майже 40 відс. доходів населення отримує у вигляді допомог і трансфертів? Така соціальна політика стимулює утриманців, а не економічно активних громадян. Вона лише дає надмірні важелі впливу чиновникам і підтримує їхню корумпованість, стимулює погоню за дармовими доходами більш інформованих, ближчих до закону і чиновників громадян, врешті-решт загострює суспільні протиріччя. Це шлях у глухий кут, а не до “досягнення соціальних і економічних цілей”. Пільги та субсидії у такому розмірі – це біда Державного бюджету, а не його стовповий шлях. Уряд повинен тримати перспективу на скорочення кількості таких пільг та субсидій з одночасним забезпеченням достойного рівня їх надання тим, хто дійсно потребує цього. А це вже зовсім інша і конкретна політика, про яку в Основних напрямах, на жаль, не говориться Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році”.
Далі, передбачається “забезпечити поступове наближення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсій, соціальних виплат та допомоги до рівня прожиткового мінімуму, при цьому темпи зростання мінімальної заробітної плати мають перевищувати темпи зростання інших мінімальних соціальних виплат та доплат, передусім видатки на фінансування компенсаційних виплат, допомоги ветеранам війни, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім’ям з дітьми та іншим категоріям малозабезпечених та соціально незахищених громадян передбачати у розмірах, що забезпечують підвищення розмірів таких виплат та допомоги” (пункт 8). Вчитаємось: з одного боку, “темпи зростання мінімальної зарплати мають перевищувати темпи зростання інших мінімальних соціальних виплат та доплат”, з іншого, темпи зростання соціальних виплат та доплат “передбачати у розмірах, що забезпечують підвищення розмірів таких виплат та допомог”. Зрозумій, хто може. Уряд не хоче визначати ніяких конкретних орієнтирів соціальної політики і однозначно хоче залишитись з розв’язаними руками при визначенні величин соціальних нормативів у майбутньому На скільки “соціальним” є бюджет України 2005 // Економіка у WEB. - №54. – 2005..
Проголошується “підвищення рівня соціальної підтримки малозабезпечених і соціально незахищених громадян шляхом запровадження пріоритетності політики зростання доходів, у першу чергу працюючого населення, в тому числі через механізм забезпечення зростання рівня зайнятості працездатного населення” (пункт 13). Не можна не погодитись з необхідністю суттєвого зростання доходів працюючих. Проте знову ж таки об’єднуються в одне ціле категорії громадян – соціальних утриманців, з одного боку, працюючих і працездатних незайнятих – з іншого. Соціальна політика уряду стосовно цих категорій має бути прямо протилежною: одним створювати умови для роботи і ефективно стимулювати працю (а це проблема не лише бюджетної політики), до інших застосовувати політику державного патерналізму. Такого розмежування уряд не визнає, він усе звалює в купу.
Останнім часом урядовці широко і кон’юнктурно використовують для реклами своїх економічних досягнень факт суттєвого зростання середньої заробітної плати, який, не виключено, є лише наслідком легалізації її певної частини, при одночасному замовчуванні такого більш суттєвого і загрозливого для соціально-економічного розвитку країни явища, як постійне зменшення частки заробітної плати у доходах населення: з 60,2 відс. у 1990 році до 42,7 відс. у 2003 році (Послання Президента..., стор. 407). Тенденція співвідношення часток заробітної плати і соціальної допомоги у доходах населення вкрай негативна: 42,7 відс. до 38,6 відс у 2003 році проти 60,2 відс. до 26,5 відс. у 1990 році. Якщо у 1990 році доходи населення від заробітної плати у 2,3 раза перевищували їхні доходи, отримані у вигляді різноманітних соціальних допомог, пільг і компенсацій, то у 2003 році – лише в 1,1 раза, тобто вони зрівнялись! На скільки “соціальним” є бюджет України 2005 // Економіка у WEB. - №54. – 2005.
Втім, уряд надмірно захоплений проблемою розподілу, щоб вникати у сутність явищ. Передбачається “запровадити систему надання адресної допомоги малозабезпеченим та соціально незахищеним громадянам та підвищити ефективність соціальних трансфертів населенню шляхом використання науково обґрунтованої методології під час визначення розміру соціальних виплат” (пункт 11). Як бачимо, ніхто й не думає про зменшення соціальних трансфертів, навпаки, планується науково обґрунтувати тупиковий шлях використання бюджетних ресурсів і соціально-економічного розвитку держави.
Передбачається “поліпшити умови для розвитку соціальної і гуманітарної сфери шляхом збільшення обсягів видатків на соціальний захист населення, охорону здоров’я та освіту, підвищити ефективність їх використання, зокрема через удосконалення механізму розподілу міжбюджетних трансфертів” (пункт 18). І знову загальна декларація. І знову “удосконалення механізму перерозподілу трансфертів”. По-перше, саме тут уряду доречно було б згадати про таке наболіле питання, як відновлення міжтарифних співвідношень в оплаті праці, якщо уряд дійсно проголошує тезу про розвиток гуманітарної сфери. По-друге, потрібно було б уточнити величину бюджетних ресурсів, які спрямовуються на освіту, науку та охорону здоров’я. Нагадаємо, що з часів появи у Державному бюджеті Спеціального фонду до бюджетних призначень Міністерству освіти і науки з року в рік зараховуються кошти, які студенти (чи їхні батьки) сплачують вузам за навчання, і кошти, які академічні інститути і вузи отримують за виконані роботи та надані послуги, до бюджетних призначень Міністерству охорони здоров’я – кошти, які хворі сплачують лікарняним закладам за отримані послуги. Перелічені кошти ніякого відношення до бюджету не мають. Це штучне, притому свідоме завищення розміру бюджету та соціальної його складової зокрема. Йдеться, між іншим, про солідні суми. Так, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут” у 2003 році отримав із бюджету під державне замовлення на підготовку кадрів для народного господарства 57,3