млн грн, а плати за надані послуги надійшло до каси інституту – 57,5 млн грн, Києво-Могилянська академія – відповідно 7,8 млн та 9,7 млн грн, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого – 17,3 млн і 46,9 млн грн. Дещо інше співвідношення цих цифр лише у Національному університеті ім. Т.Шевченка – 76,6 млн і 10,9 млн грн відповідно. Всього ж по Міністерству освіти і науки таких “зароблених” коштів набирається 1 млрд 668,9 млн грн при виділених із бюджету 2 млрд 585,1 млн грн, по Міністерству охорони здоров’я –453,9 млн і 1 млрд 269,6 млн грн відповідно. Це зовсім різні гроші, а уряд вважає, що однакові – бюджетні. Таким чином лише по двох міністерствах штучне завищення Державного бюджету склало 2 млрд 122,8 млн грн, або 4,5 відс. його видаткової частини.
Найболючіше питання соціальної політики в Україні сьогодні – діти. Але в Основних напрямах навіть таке слово відсутнє. Нагадаємо один із безлічі фактів: нещодавно в Києві трапилось масове отруєння немовлят продуктами фабрики дитячого харчування № 1. Симптоматично на цю подію відреагували президентські “темники”: “У Києві декілька десятків дітей отруїлися продуктами. Аналітики сподіваються, що телеканали не розпочинатимуть випуски новин з цієї теми”. Нагадаємо підпільним “аналітикам”, що з 1990 року в Україні спостерігається стійка тенденція скорочення населення внаслідок своєрідних “демографічних штанів” – збільшення смертності та скорочення народжуваності. Якщо у 1990 році в Україні народилося 657,2 тис. дітей, то у 2003 році – 408,6 тис., всього померлих було 629,6 тис. і 754,9 тис. відповідно. Скорочення чисельності населення відбувається переважно внаслідок зменшення народжуваності. При цьому дитяча смертність залишається надмірною: лише за перший квартал цього року померла 961 дитина до одного року, що на 17 немовлят більше, ніж за відповідний період минулого року. Вдумаємось: майже кожне соте немовля вмирає до одного року! Міжнародного розголосу набули львівські та харківські події з новонародженими, проте Служба безпеки України отримує лише доручення “погасити” ці скандали. Сьогодні питання усиновлення українських дітей централізоване у Міністерстві освіти і науки, але що знає суспільство про стан справ там? Тому ми і пропонуємо у розділі соціальної політики бюджетної резолюції зобов’язати Міністерство освіти і науки щоквартально оприлюднювати дані про кількість дітей, які залишились без батьків (чи яких залишили батьки), де і як вони утримуються, скільки з них і ким усиновлено, яка їхня, до речі, подальша доля, які кошти виділяє держава на “утримання” свого майбутнього тощо.
А скільки в Україні безпритульних дітей і хто ними опікується? Українці добре знають, хто очолює Фонд “Україна – дітям”, але вони хотіли б також знати, чим займається цей фонд, якщо така сумна картина у дитячій царині. Не завадило б запровадити щоквартальну звітність і про діяльність цього Фонду.
Втім, “аналітики”, певне, праві, навіщо суспільству такі подробиці... Правий і Президент, який лише від Д.Сороса почув про існування своїх “темників” і, як здається, не повірив відомому філантропу.
Відчувається, що в уряді відсутній соціальний блок і продумана, усвідомлена соціальна політика. Експлуатують соціальну тему всі без винятку урядовці, але вона залишається без нагляду. Персонально відповідальні за соціальний блок в уряді Д.Табачник і М.Папієв є фахівцями в партійних справах, можливо в інших, залежно від особистих уподобань, але ніяк не є людьми, які спроможні зрозуміти потреби нужденних і вибудувати більш-менш прийнятну соціальну політику. Дуже далекі вони від народу, хоча іноді й зустрічаються з ним.
Кабінет Міністрів проявив чіткість і послідовність лише в одному – в ухилянні від визначення будь-яких конкретних орієнтирів соціальної політики на 2005 рік. Втім, це зрозуміло: уряд країни, де виробляється валового внутрішнього продукту менше ніж на 500 грн в місяць на людину, трохи більше половини якого спрямовується на особисте споживання (що не забезпечує навіть прожитковий мінімум!), не може мати реальну програму забезпечення належного життя своїх громадян, він буде і далі залишатися у полоні мінімальних соціальних категорій. Громадяни у такій державі змушені покладатися, перш за все, на власні сили, що не додає авторитету уряду. Як і злагоди суспільству На скільки “соціальним” є бюджет України 2005 // Економіка у WEB. - №54. – 2005..
1.3. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
Зазвичай найголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, і визначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згідно зі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальної сфери є:
безпосередні бюджетні видатки;
«податкові видатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;
страхові внески до державних та недержавних страхових фондів;
усуспільнення коштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;
благодійність приватних осіб, фірм та організацій;
громадські ініціативи - різного роду фонди та збори;
особисті кошти та зобов’язання громадян;
кредити;
надання державного майна для функціонування соціальної сфери, використання державної інфраструктури тощо.
До інструментів кількісного управління процесами реалізації державної соціальної політики, обгрунтування необхідних джерел доходів і соціальних видатків належить складання соціального бюджету. Соціальний бюджет - це функціональний підсумок усіх видатків і доходів, віднесених до галузей соціального захисту. Він показує обсяги коштів, які держава витрачає на пенсії, охорону здоров’я, а також на всю систему соціального захисту, що є відправною точкою для аналізу рентабельності національної системи соціального захисту і забезпечує системний підхід до прогнозування соціальних витрат та їхнє фінансування, зв’язки соціального бюджету з демографічним і макроекономічними показниками, оперативне реагування на зміни в законодавстві, здійснення розрахунків для окремих сценаріїв розвитку