Виникнення та становлення Гошівського монастиря

Навколо питання виникнення Гошівського монастиря існу-ють різні версії. Якщо врахувати, що перша письмова згадка про село Гошів відноситься до 1464 р., то монастир в урочищі „Красний Ділок" (згодом — „Чорний Ділок"), як місце посе-лення кількох ченців-пустельників, міг існувати значно рані-ше. Адже це був час упадку чернечого життя, зумовленого так званою системою ідіоритмії, яка дозволяла ченцям набу-вати собі власність і самим утримувати себе та свою духовну родину, яка зазвичай складалася з двох-трьох послушників, котрі самі укладали спосіб власного чернечого життя і порядок дня, хоча треба сказати, що й між ними були люди покути й праведного життя. У пошуках кращих і вигідніших умов ченці масово переходили з одного монастиря до іншого, а деякі заселяли необжиті землі на певній віддалі від існуючих посе-лень. На нашу думку, саме так з'явилися перші ченці в „Крас-ному Ділку". Вибір цього місця для монастиря, можливо, був зумовлений тим, що через село Гошів проходив торговий шлях на Угорщину та Львів. Врахувати слід І те, що недалеко від Гошева, в Синевідську, існував монастир, заснований ще за князя Данила Галицького, який в 1240 р. зупинявся в ньому на ночівлю. Не виключено, що кілька ченців саме цього монастиря в пошуках кращого життя осіли в „Красному Ділку". А можливо, це були ченці-втікачі з Поділля, яке в цей час спустошували набіги кримських татар. Однак за відсут-ності письмових джерел точно відтворити тодішніі події сьо-годні неможливо. У монастирському літописі, який після арешту гошівських ченців у березні 1950 р. безслідно зник, теж, за словами окремих дослідників 20-30-х рр. XX ст., згадується тільки 1570 р., коли побожний лицар королівського війська Кучулад із Тухольщини збудував монастир і церкву на горі ..Чорний Ділок". Запис польською мовою був такого змісту: „Народний переказ подає, що монастир у Гошеві заснував Кучулад, колишній славний пришелець із Тухлянщини за Бес-кидом, а потім ще славніший лицар у коронному війську, за що назвали його Кучуладським; цього за послуги, що їх незабаром учинив батьківщині, мали наділити шляхетським гербом, якби не була перешкодила смерть"

Наприкінці 70-х — початку 80-х рр. XVII ст. монастир з „Чорного Ділка" був перенесений на Ясну Гору. Можливо, в цей час знову сталася пожежа і ченці змушені були перенести монастир на нове місце. Крім того, у літописі згадується ще така подія. Після поразки під Віднем від польського короля Яна Ш Собеського й 5000 українських козаків, один із турецьких загонів, повертаючись до Кам'янця-Подільського, який нале-жав туркам, йшов трактом через Стрий на Калуш. „Орда, — як сказано в монастирському літописі, — палячи і руйнуючи села й міста", змусила польську шляхту з околиць втекти аж до Гошева на Ясну Гору, де „під проводом хороброго вождя Степана Братківського", були нашвидкоруч споруджені укріп-лення. Коли турки почали штурм гори, справу вирішила одна-єдина гармата, бомбардир якої вправно прицілився і вбив ворожого воєначальника. Після цього „орда відступила від облоги". Гармату, яка врятувала захисникам життя, а монастир від нової руйнації, ченці Гошівського монастиря бережно зберігали аж до 1939 р. Подальша доля її невідома.

Друга половина 60-х рр. XVIII ст. була тривожною. У Європі назрівала війна між Росією, Австрією і Польщею. Було неспокійно і в самій Польщі. Панство скаженіло й визискувало українське населення. Економічний упадок селян-ства позначався і на становищі Гошівського монастиря, який жив з пожертв віруючих. Крім того, 11 квітня 1762 р. поже-жа завдала монастирю й церкві значної шкоди. На відновлен-ня існуючої з 1729 р. будівлі, а вірніше будівництво нового приміщення монастиря й церкви, потрібні були кошти. Новопризначений ігумен о. Иосафат Ленкевич ЧСВВ, який прибув до монастиря в березні 1770 р., записав у монастирському літо-писі: „Застав церкву в жалюгіднім стані, що вимагала віднов-лення, а тодішні часи не були підхожі для такої роботи. В краю нагнітали неспокій і безладдя: з одного боку московські війська, з другого ж боку союз шляхти в боротьбі з поль-ським королем, насильно забирали людям усе, що було придатне до потреб їх вояків, виганяли людей з возами аж у Волошину і за інші кордони. Дім, що в ньому мешкали ченці, валився, а в грошовій скрині було пусто". Зі своєю журбою, як пише ігумен, він звертався за порадою й допомогою до Матері Божої. І ось „в тих журбах одного разу, в пізній осені, явилась мені Пречиста Діва Марія і сказала: „Пересунь дзві-ницю на інше місце і осягнеш відповідну площу до будови нового монастиря, і розпочинай будувати його" .

Почався збір коштів на відбудову монастиря і знайшлися щедрі жертводавці в особі родин Косаковських і Потоцьких, які дали дерево й гроші. Наприкінці 1771 р. було закін-чено будівництво монастиря, а в 1772 р. відновлено церкву. З метою дальшого розвитку Гошівського монастиря рішен-ням архімандрита Руської Провінції в 1777 р. до нього були приєднані менші монастирі в Долинському повіті — Пациків-ський і Свзричівський. Вони виникли на початку XVIII ст.

З середини 30-х рр. XIX ст. відбуваються значні зміни і