в Гошівському монастирі. Дерев'яне приміщення невеликої церкви уже не могло вмістити всіх бажаючих під час недільних Богослужінь, а особливо на великі свята. У 1833 р. ігуменом монастиря стає о. Юліан Мокрицький. При його сприянні та при підтримці протоігумена Галицької провінції о. Ореста Хомчинського в 1834 р. архітектором Мозером були розроблені план церкви, приміщення монастиря й дзвіниця. Церква мала вигляд рівньостороннього хреста, з колом-ротондою в середині; приміщення монастиря — прямокутна двоповерхова споруда з 16 келіями та іншими господарськими кімнатами, а дзвіниця — восьмикутна, двоповерхова. Будівництво приміщення монас-тиря тривало з 1835 до 1837 рр. На західній стіні приміщення був намальований сонячний годинник, на якому тінь стрілки показувала точну годину (при сонячній погоді) впродовж дня. У 1837 р. протоігуменом Галицької Провінції „Найсвятішого Спасителя" о. Орестом Хомчинським був закладений у фунда-мент церкви символічний камінь. Будівництво церкви, яка існує на Ясній Горі й донині, завершилось в 1842 році. Освячення відбулося на Спаса, 19 серпня. Наступного року була збудована дзвіниця. Всі п'ять найбільших дзвонів подарували миряни „за одержану ласку" від Божої Матері, як записано в літописі. Так, найбільший дзвін вагою 1500 кг й ціною в 1758 флоринів (879 американських доларів) подарував війт села Перегінська Юрій Петращиць. Другий подарований дзвін важив 1000 кг, третій — 900 кг і четвертий — 500 кг.
Під час будівництва біля підніжжя Ясної Гори була збудо-вана маленька капличка на честь Святої Родини. Тут прочани завжди ставили свічки-офірки й молилися навколішки. На віддалі 200 метрів від каплички на схід, при самім роздоріжжі. була збудована дерев'яна капличка на честь св. Івана Непому-ка. А на половині гори, біля стежки, яка вела на Ясну Гору. була поставлена витесана з каменю статуя св. Онуфрія. На віддалі 200 м від монастиря був збудований дерев'яний заїз-дний дім для прочан та піддашшя для коней. Крім того, був засаджений на горі сад, а на річці Лужанці, біля підніжжя гори, споруджений водяний млин. І все це будівництво було здійснене завдяки наполегливості та енергії однієї людини — ігумена о. ЮлІана Мокрицького, який одночасно впродовж 20 років був єдиним ченцем у Гошівському монастирі. Тільки в 1853 р. йому, сімдесятирічному старцю, прийшов на допомогу о. Олексій Усневич.
У 50-80-х рр. XIX ст. на пожертвування мирян монас-тирська церква прикрашалася всередині. Так, головний прес-тол був прикрашений кивотом зі своєрідним орнаментом, на дашку якого стояла вирізьблена й позолочена бузьок-птиця із розпростертими крилами, що клювала свою утробу й годувала нею своїх пташенят. Передню стінку престолу прикрашав образ Євхаристійної Вечері, а на трьох інших були прообрази тієї Жертви у Старому Завіті. На бічних стінах церкви майже всю плошу займали два великі іконописи. На правій стороні Ісус Христос оздоровляє спаралізованого чоловіка, а на лівій — Благовіщення Пречистої Діви Марії. На внутрішньому ку-полі церкви, що знаходився над престолом, було зображене Преображення Господнє. Заворожував своєю крсою іконостас зроблений у стилі барокко. Він складався з нижньої і верхньої частин, між якими був великий отвір, щоб віруючі могли побачити чудотворну ікону Матері Божої, що знаходилась на запрестольній стіні на висоті 4-х метрів від підлоги в спеці-альному отворі. Нижній ряд іконостасу складався з чотирьох малих образів, що відображали події з діяльності Спасителя. Над ними красувалися чотири головні великі образи: Воздвиженя Чесного Хреста, Божа Мати з Дитятком Ісусом, Христос-Учитель і Переображення Господнє. Над образами і дия-конськими дверима ясніли маленькі образи із життя Ісуса Христа в різьблених рамках. Над царськими дверима сяяла позолотою зроблена з дерева статуя Пречистої Діви Марії. Горішня частина іконостасу складалася з трьох рядів образів. Малі образи нижнього ряду відтворювали земне життя Сина Божого з Євхаристійною Вечерею посередині. На великих образах другого ряду були зображені дванадцять Апостолів з образом Ісуса Христа-Володаря посередині. А третій ряд скла-дали старозавітні пророки. Хрест на верхівці іконостасу дохо-див майже до церковної стелі. Робота над іконостасом розпо-чалася, очевидно, в 1874 р. за ігумена о. Якова Загайського, а закінчилась в 1876 р., коли він уже став протоігумсном. Яке ім'я талановитого умільця чи умільців, що сотворили такий чудовий іконостас і розписали церкву — невідомо.
Навесні 1937 р. церква ззовні й зсередини була капітально відремонтована, замінені всі 23 вікна, на які поставили залізні решітки, а прозорі шибки замінені на різнокольорові. Маляр Запорізький поновив майже всі старі ікони й намалював дві нові: праворуч іконостасу — св. обручника Йосипа, а ліворуч — трьох святителів: св. Василія Великого, св. Івана Золотоуста і св. Григорія Богослова. Різьбяр Ільків поновив і позо-лотив усі престоли та іконостаси. Крім того, був відремонто-ваний орган й проведене електричне світло. Гірляндою з електричних лампочок було прикрашене й місце, де знаходи-лася чудотворна ікона.
У 1937-1938 рр. було відремонтоване й розширене монас-тирське приміщення, добудовано 14 кімнат, придбані нові меб-лі для келій і трапезної, оновлені скульптури на Хресній Дорозі, приведено до ладу чернечий цвинтар тощо. Ремонт і реставрація монастиря й церкви тривали й після святкування 200-рІччя чудотворної ікони Матері Божої аж до 1939 р. На все було витрачено 178 773 польських золотих (34 200 амер. доларів). Всі ці гроші добровільно жертвували прочани з Галичини, а також з української еміграції.
ЗАНЕПАД І РУЙНАЦІЯ
ЗАНЕПАД і руйнацію монастиреві завжди