Очевидцем подій, які відбувалися на Ясній Горі у воєнний час, був о. Марко Дирда, ЧСВВ, який досить докладно все описав у своїй книжці «Ясна Гора в Гошеві». У ній він розповідає, що 16 вересня 1939 року надвечір на гору прибули залишки розбитих польських дивізій, десь близько чотирьох сотень вояків. Крім двох старшин і капелана — всі українці. Просили, аби їх висповідати, І скоро відійшли.

21 вересня в полуднє гостинцем через Гошів переїхали танки, а вже пополудні понад двадцять озброєних червоних солдатів зро-били в монастирі обшук, забравши в ченців годинники і бритви. З того часу енкаведисти зчаста навідувалися до монастиря, а з 15 жовтня всі будинки, крім церкви, зайняло військо, яке «кварти-рувало» тут до кінця року, залишивши після себе поколоті двері, облупані стіни і поламані меблі.

22 жовтня зранку прийшли посланці НКВД, щоб нагадати чен-цям, аби негайно бігли до сільради голосувати за добровільні: при-лучення Галичини до СРСР.

На початку 1940 р., коли військо пішло, монастирське поле, ліс, млин перестали бути власністю монастиря. Більшовицька вла-да дуже хотіла прогнати й ченців з Ясної Гори, але побоялася на-родного незадоволення. Бо народ щонеділі звідусіль продовжував приходити на поклін до Богородиці, люди підтримували ченців у скрутний час.

22 червня 1941 року розпочалася війна між Німеччиною і СРСР. Вже на світанку було чути вибухи бомб, що їх скидали німецькі бомбардувальники т Львів, Дрогобич, Стрий. Всупереч цьому багато людей прийшло на Службу Божу на Ясну Гору помолити-ся Діві Марії, просячи захисту від загарбників.

У грудні 941 року ігуменом монастиря став о. МакаріЙ Грень, ЧСВВ. Людей на Ясну Гору приходило помітно менше. Молоді і літні боялися німецьких облав, в яких ловили людей і відправ-ляли на примусові роботи до Німеччини. За ці роки до Ґошева при-їжджали тільки дві організовані прощі — 10 серпня 1942 р. Ма-рійська дружина гімназії з Чорткова І 27 травня 1943 р. — та са-ма дружина з Марійською дружиною освітянського жіноцтва Чортківської парафії.

Як і усім жителям краю, важко жилося й ченцям. Восени 1941 року була велика подінь, що призвела до голоду в селі. Люди спродували одіж та інші цінні речі, аби прогодувати сім'ю, їхали на Поділля, звідки тільки ночами добиралися до рідних осель, бо німці часто відбирали продукти для своїх вояків. Почалися масо-ві розстріли євреїв.

Пішовша на наш народ з мечем, фашизм від меча й загинув. Ще недавно грізні, завойовники у паніці відступали. В кінці липня бої вже йшли на Лолинщині і німці обрали гошівську гору опор-ною висотою, з якої проглядалася вся територія аж до Долини. Вночі з 29 на ЗО липня 1944 року у північно-західній частині Яс-ної Гори було розміщено 40 гармат, які вели стрілянину в нап-рямку Калуша. Цим німецьке командування хотіло допомогти трьом своїм дивізіям вийти з оточення. Виконавши своє завдання, артилерія вступилася з гори, а натомість прийшла піхота — понад тисячу есесівців, які зайняли монастирські будівлі. В суботу 5 серпня вранці до церкви прийшло помолитися близько ЗО осіб, священик якраз кінчав співану Службу Божу, як вибухом сколих-нуло церкву, посипалось Јкло з вікон. Перелякані люди кинулись із священиком до захристії. Вибухи повторювалися.

Вночі військо підійшло до правого берега Свічі, і зранку роз-почався наступ на гору. Цілий день на неї сипалися бомби і сна-ряди. Вибухи звалювали могутні дерева, електричні стовпи. Вели-кої руйнації зазнали церква й монастирські будівлі. Зокрема, на церкві було дуже знищено головну баню, подірявлено весь дах, тріснула зверху донизу передня стіна церкви, ушкоджені були го-ловні вхідні двері. На дрібні куски був розтрощений кам'яний бал-кон, додолу впалз частина підбанної стелі, поламані були бічні престоли, у двох місцях кулі прошили іконостас, по всій церкві були розкидані сопілки з органа. У багатьох місцях гарматні кулі пробили грубий мур наскрізь, а стіни були всюди подзьобані кулями. Як підтверджує о. М. Дирда, єдине, що не було знищене в церкві, — це головний вівтар із Пресвятими Дарами, які немож-ливо було забрати під час шквального вогню. Цілою, на диво, за-лишилася й запрестольна стіна з чудотворною іконою на ній.

Гарматні кулі дуже понищили й праву частину монастирсько-го будинку. Найбільше потерпів північний її бік, де була нова їдальня і в долині — кухня. Менше зазнала руйнації південна ча-стина монастиря, тут містилися молитовня і бібліотека. Ллє в книгозбірні виникла пожежа — або від куль, або її підпалили, при відході есесівці. Кілька годин ченці гасили бібліотеку, в якій були всі українські книжки і часописи, що виходили від 1848 року. В лівій (західній) частині будівлі вибухами було знищено вікна і знадвору визублено цілий мур. Вибухом зірвало й дах з мона-стиря у його північній частині. Найгірше потерпіли всередині бу-динку дві кухні і комори, стіна між кухнею І їдальнею та сходи на перший поверх. Мінами катюш дуже було понищено двоповер-ховий будинок для прочан, особливо східну стіну, порозривало дах І надбудову дзвіниці. Зруйновано було й господарські будівлі. Загинула скотина