Десятеро ченців, між якими були 76-рІчний о. Мар'ян Повх і о. Софрон Соколовський, ЧСВВ (йому було 69 років), під чао обстрілу сховалися в монастирській долішній їдальні й малень-кому поперечному коридорі, де молилися до Божої Матері. І всі убереглися, живі й здорові, хоч поблизу кімнати були зруйновані вибухами.

У неділю 6 серпня зранку почався бій, але вже з Іншого боку — з околиць села Тисова німецька артилерія аж до полудня; обстрілювала гору. Під вечір бої стихли і на Ясну Гору прийшли селяни з Гошева разом із своїм парохом о. Богданом Соколовсь-ким та чудувалися, що асі ченці зосталися живі і нсушкоджений залишився чудотворний образ.

«Увечорі того ж дня зняли з стіни у церкві чудотворну ікону, її вміло спакували та й сховали в безпечному і певному місці.' Де вона тепер переховується? — питає багато людей. Остаточна відповідь: царювала Богоматп на Ясній Горі поверх двох сторіч, коли ж найшли на Рідний Край жахливі часи другої світової вій-ни, вірний своїй Небесній Ненці народ сховав її чудотворну іко-ну перед нищівною рукою ворога. Більше неможливо сказати»,— цими словами завершує свою розповідь про Ясну Гору в роки вій-ни о. Марко Дирда, ЧСВВ.

ВЕЛИКА популярність Гошівського монастиря, від-даність народу Греко-Католицькій Церкві дратували нову більшовицьку владу. Вчорашні визволителі від фашистського іга вороже ставилися до монахів. Ані мови не мог-ло бути про якусь допомогу від держави для ремонту церкви й монастиря. І все ж спільними зусиллями монахів, жителів Гошс-ва та навколишніх сіл церкву і монастир було відремонтовано. Залатано обідрані кулями і потріскані стіни, подірявлені дахи. Чоловіків у селі було мало — забрала війна, та знайшлися добрі майстри, які відбудували зруйновану церковну баню. Тесляр з Го-шева, Михайло Стрипа, зробив гарний верх. Спільними зусиллями було загоєно воєнні рани на стінах церкви і монастиря. У храмі знову відправлялися Святі Літургії, тисячі прочан продовжували паломництво на Ясну Гору. І це непокоїло нову владу. У монасти-рі почастішали різні ревізії, його обклали непосильними податка-ми. Лише завдяки щедрим пожертвуванням народу церква продов-жувала свою миролюбну просвітительську богоугодну діяльність. Військові місцевого гарнізону й органи держбезпеки часто ор-ганізовували облави побіля монастиря, робили обшуки з метою зловити партизанів з УПА. Але даремно. Якось вночі солдати з гарнізону пограбували монастир.

Із розповіді очевидця пограбування, о. Василя ЛесІва, який у той час вчився в монастирі на дяка:

«П'ятого травня 1945 року опівночі хтось загримав у нижні окуті бляхою, двері монастиря.—

Відкрийте. Перевірка документів.

Господар, монах Іванів, який підійшов до дверей, сказав, щоб удень приходили, і не відкрив. Тоді грабіжники пішли з другогб боку, прикладами розламали дерев'яні двері і таки проникли до монастиря. Монаха, який першим потрапив їм під руку, роздяг-нули і поставили під стінку. Далі пішли по келіях. В отця Іларіо-на Колодія, ЧСВВ, який приїхав із парафії в Слободій Болехівсь-кій і мав з собою трохи грошей, забрали їх до копійки, ще й побили за то, що мало. Побили й 69-річяого отця С. Соколобсь-кого, ЧСВВ, який лежав дазрнй у ліжку. Зловили монаха Іваніва і жорстоко побили за те, що не відкрив нижні двері. Так збили, що опісля він цілий місяць не міг грати на органі. Потім позаби-рали ковдри, світський одяг монахів. Словом, усе, що могло їм пригодитись.

Награбоване добро склали в простирадла, зав'язавши в клунки, і котили зверху по крутосхилі. Внизу на дорозі на Витвицю стоя-ла фіра І кілька солдатів, які очікували здобич. Усе було сплано-вано заздалегідь, і, можливо, пограбування їм. вдалось би, якби в селі не довідались люди із загону самооборони, які й відібрали монастирське майно в грабіжників».

На цей раз все сяк-так обійшлося, але попереду у ченців були нові біди й поневіряння, які вони мужньо зносили.

Представники радянської влади, зокрема, органи НКВД І міліції, були частими непрошеними гостями в монастирі. Під різ-ними приводами робилися обш\ки і допити монахів та священиків. Особливо почастішали вони після Львівського Собору в 1946 ро-ці, на якому влада, зокрема, НКВД, розіграла спектакль про лік-відацію Берестейської унії і заборону Греко- Католицької Церкви на Україні. Отціп Василіян спонукали до переходу в лоно Русь-кої Православної Церкви. Непокірних всіляко шантажували і ви-шукували причини, аби посадити за грати.

Під час одного з обшукін у келії молодого священика Теофора Янтуха, ЧСВВ, знайшли великий синьо-жовтий прапор. Причому більше ні в кого у келіях того разу ревізії не було. Отця Янтуха і добродія Маркела КостІва заарештували. До келії прапор потра-пив разом з іншими церковними речами, які монахи позносили з церкви на зберігання. А було це знамено у церкві ще від дово-єнних часів.

На допиті слідчий звелів о. Теофору Янтуху стати на прапор і потоптати, обіцяючи за це звільнення. Ллє молодий священик відмовився. «Трупом впаду, а не потопчу», — відказав розлюче-ному енкаведистові. Па цей раз монахів відпустили з-під слідства.. Та вже недовго вони виконували свій релігійний обов'язок перед народом.

9 січня 1950 року заарештували ігумена Гошівського монасти-ря о. Макарія Греня, ЧСВВ. Ось що розповів сьогодні