«Ну, отці, прощайтесь назавжди. Побачитесь на Божому суді», — цинічно глузували з нас конвоїри. Дійсно після лазні нас роз-вели у різні камери, і з багатьма я побачився аж після звільнен-ня, а з деким так і не довелося зустрітися.

Головною нашою виною, яку намагалися приписати нам тю-ремні слідчі, була підтримка оунівського підпілля і зв'язок з бан-дерівцями. Мені, наприклад, за вину ставили те, що хтось нібито мене бачив у саду із партизаном з перев'язаною рукою. Насправ-ді я був у саду з монахом, який зламан руку в автомобільній ка-тастрофі, що я Й доказав слідчому. Тоді слідчий десь розкопав справу про синьо-жовтий прапор, за що мене було допитано в БолеховІ ще в 1948 році, і ця «еина» стала підставою для мого десятилітнього ув'язнення.

Старенькому отцю Мар'янові Повху, ЧСВВ, присудили 25 ро-ків таборів лише за те, що сповідав українського партизана і не доніс про його гріхи владі. Хоч відомо, що священик зобов'яза-ний Богом висповідати кожного, ис зважаючи на його політичні переконання, національність тощо. А таємницю сповіді, звісно, не можна розголошувати. Та берітські слідчі звикли до доносів священиків Руської Православної Церкви, які часто були їх агентами, і того вимагали і від нас, греко-католиків.

Окремих священиків провокували на зв'язок з бандерівцями. Ось що мені потім розповідав отець Иосафат Білан, ЧСВВ. його нібито перевозили з тюрми в інше місце. По дорозі зчинилася стрілянина — напад бандерівців. Охорона розбіглася, і кілька дужих хлопців забрали отця і повели в ліс. Тут в бункері заяви-ли, що вони бійці з УПЛ, знають добре отця, не раз сповідалися йому. Правду кажучи, священикові доводилося сповідати колись і вояків УПА, але запам'ятати їх обличчя, звісно, не /міг. Тому й повірив, що його дійсно визволили, дещо сказав непотрібне. Його запевнили, що заховають десь в гірському селі або'відправлять за кордон. На останнє отець не погоджувався. Але через кілька годин о. Білан сидів знову перед тюремним слідчим. Коли його вели в «безпечне місце», натрапили на «облаву». Подібним методом провокували й ігумена о. МакарІя Ґреня, ЧСВВ, але той не ддався на провокацію, відразу розпізнавши фальш.

Під слідством у станіславській тюрмі нас тримали всю весну літо. Особливо важко було в червні. Надворі стояла велика спе-ка, в камерах була страшна духота. Напівголі, обливаючись по-том, ми лежали на підлозі. Наш одяг був давно не праний, а пропарювання хіба що лише запікало бруд і піт, яким був він наскрізь просочений. Ніхто з священиків не одержував передачі з волі, хоч, як потім'довідався, такі передачі готували для нас жителі Гошева, родичі. Усе це, мабуть, забирали тюремники. Ви-снажливі допити із застосуванням грубої фізичної сили ще більше погіршували наше існування. Єдина була розрада для нас — мо-литва, тверда віра в Господа Бога. Без неї важко було б пережи-ти всі страхіття сталінських тюрем І таборів. Тільки та людина, яка знає Бога, яка увертається до нього за поміччю, може пере-терпіти найжахливїші муки й знущання. Бо терпіння — це велика Божа ласка, яку він дає для очищення від гріхів. Христос терпів і нам велів через багатостраждальність входити в Царство Боже. Тому смиренно ми приймали з рук Владики удари долі, не нарі-кали на цей хрест, завжди вірили, що, давши муки, Бог дасть си-ли витерпіти їх».

Від отців Макарія Греня і Теофора Янтуха, які лише двоє із чотирнадцяти тоді заарештованих дожили до сьогоднішнього щас-ливого дня відродження Греко-Католицької Церкви, довідуємося про імена священиків і добродив, які на день арешту були в мо-настирі, про терміни їх ув'язнення і відбуття у таборах.

На 25 років в'язниці були засуджені о. Йосиф Білан, ЧСВВ, о. Павло Розкіп, ЧСВВ, о. Мар'ян Повх, ЧСВВ, о. Макарій Грень, ЧСВВ, монах Мар'ян Костів; на 10 років — о. Іван Городиський, ЧСВВ, о. Мар'ян Шабан, ЧСВВ, о. Ігнатій Теофор Янтух, ЧСВВ, монах Андрій Кочмар, о. Іларіон Колодій, ЧСБВ; монахи Петро Гвоздівський, Иосиф Іванів, Микола Бойко, Васечко були тоді виселені.

Відродження

На початку 90-х рр. відроджується життя в і Гошівському монастирі. На пожертви віруючих були відремонтовані примі-щення монастиря й церква. На початку 1990 р. повернувся до монастиря і став його ігуменом о. Макарій (Михайло) Грень, який свої обов'язки виконував до 1993 р. Після нього ігуме-ном ста» о. Макарій (Михайло) Флячок. На основі докумен-тів, що збереглися в Державному Івано-Франківському архіві, при сприянні обласної держадміністрації, управління в справах релігії, обласної Ради, адміністрації Болехівської міськради, розуміння ситуації єпископом Івано-Франківської єпархії УПЦ КП Іоасафом триває процес поступового повернення „конфіс-кованого" в 1950 р. церковного майна. Зокрема, досягнута домовленість про повернення в церкву на Ясній Горі іконос-тасу, який зберігався в болехівському храмі УПЦ КП. На жаль, сліди гопдвської чудотворної ікони Божої Матері втрачені.

Та найбільше була знищена церква Преображення Господ-нього. Військові склади, школа-інтернат, які тут розміщались за комуністичної доби, перетворили храм в руїну. Куполи, стіни були пошкоджені, в тріщинах, вікна вибиті... Здавалось, відновити будівлю неможливо. Рекомендували закласти новий храм. Та допомогли інші народи. Єпископат м. Майнца (Ні-меччина) прислав групу експертів під керівництвом доктора Шпендлера, які заклали в стіни, просвердлюючи їх, арматуру, анкери, заповнили