Макроорганізм знов перетворився на пасивного учасника імунної відповіді, а антиген став розглядатися як матриця, на якій відбувається формування конформації антитіл залежно від рівня їх специфічності. Згідно моделі Фелікса Гауровітца [26], антиген контролює послідовність приєднання амінокислот до тієї, що росте поліпептидному ланцюгу, визначаючи специфічність антитіла, що синтезується. На думку Лайнуса Полінга [26], білок, що утворюється, самостійно "скручується" на матриці антигену, приймаючи таку конфігурацію, котра забезпечувала б тонку настройку антитіла і його специфічність. І лише з появою в 1941 р. адаптивної ферментної теорії вироблення антитіл [12], а в 1949 р. – теорії непрямої матриці [13], створених Макфарлейном Бернетом, відбулося повернення до концепції Ламарка, відповідно до якої було визнано, що придбані соматичними клітками ознаки успадковуються і передаються від матері дітям.

1.4. Імунобіологія: вплив вчення Дарвіна відроджується

Майже півстоліття імунологія була орієнтована на хімічну парадигму, але в кінці 40-х – початку 50-х рр. XX ст. були розроблені теоретично обґрунтовані принципи трансплантації тканин, описані аутоімунні й імунодефіцитні захворювання, відкрито явище імунологічної толерантності. Домінуюча в ті роки імунохімічна ідеологія не могла повністю пояснити виникнення цих феноменів. Крім того, з різноманітних клінічних дисциплін, експериментальної патології, генетики і фізіології в імунологію прийшло нове покоління дослідників, які не приймали на віру догми, що вкоренилися.

Біолог Макфарлейн Бернет починав свою кар'єру на терені вірусології; він вивчав мінливість серотипів вірусу грипу, а саме вплив внутрішньовидової боротьби за існування на репродукцію самих вірусів у культурі тканин і на розмноження бактерій. Імунна відповідь швидко опинилася у сфері інтересів професійної діяльності Бернета, і він відкрито брав участь у дискусії про механізми продукції антитіл. Треба помітити, що навіть в своїх перших інструктивних теоріях імунітету вчений спеціально робив акцент на особливій значущості динаміки чисельності популяції імунокомпетентних клітин для синтезу антитіл.

Спираючись на опубліковану в 1955 р. теорію природної селекції Нільса Ерне, Девід Толмедж і Бернет висунули припущення про те, що клітина, що виробляють антитіла, вибирає антиген, він же стимулює їх проліферацію і диференціювання. Остаточне доопрацювання клонально-селекційної теорії була здійснена Бернетом в 1959 р. [11]; Джошуа Ледерберг підвів під цю концепцію генетичну базу, а Толмедж – статистичну. Бернет називав свою теорію "продарвінівською" і "еволюційною", що повністю відповідало дійсності.

Основні положення клонально-селекційної теорії:

* здатність організму до формування антитіл закладена в геномі, а джерелом різноманітності антигенрозпізнаючих структур служать процеси соматичного мутагенезу;

* кожна антитіло утворююча клітина продукує антитіла тільки однієї специфічності (або лише декількох), причому антитіла локалізуються на поверхні мембран цих клітин;

* вибрані антигеном клітини активуються, в результаті чого індукується синтез антитіл і клональна проліферація самих клітин; дочірні клітини успадковують ознаки клітин-попередниць.

Клонально-селекційна теорія швидко здобула схвалення сучасників Бернета, за винятком декількох консервативно настроєних учених. Ця концепція дозволила пояснити наступні біологічні феномени:

* антитіла здатні вироблятися організмом протягом тривалого часу – навіть за відсутності персистуючого антигену;

* вторинна імунна відповідь посилюється завдяки наявності клітин пам'яті;

* аффінітет антитіл служить провідним механізмом селекції клітин-попередниць клону, що володіють найбільш тонкою "настройкою" на антиген;

* ключовим чинником, що визначає формування імунологічної толерантності, служить делеція клітин-попередниць клонів, а розвиток аутоімунних розладів – збереження "заборонених клонів".

1.5. Тріумф дарвіністів

Вище детально розповідалося про те, що посилення і ослаблення впливу ідей Дарвіна супроводжувалося послідовною зміною хімічного і біологічного періодів у розвитку імунології. Сучасна імуногенетика допомогла розкрити етапи еволюції генів суперродини імуноглобулінів; відомо, що джерелом їх походження служать гени примітивних молекул міжклітинної адгезії. В результаті комбінації мінігенів формуються імуноглобуліни і рецептори Т-лімфоцитів. Цей багатофазний процес є унікальним різновидом еволюції, мета якої – підготувати організм господаря до несподіваного проникнення в нього антигенів (а не поволі адаптувати його до змін навколишнього середовища, що вже відбулися) [25].

Звичайно, це зовсім не означає, що одержані відповіді на всі питання, пов'язані з еволюцією набутого імунітету. Дотепер невідомо, яка послідовність нуклеотидів у структурі генів зародкових ліній; не вдалося з'ясувати і механізми підтримання консервативності цих генів. Дотепер дискутується, чи була спочатку передбачена еволюцією якась регуляція імунної відповіді – ідіотипові взаємодії або складна комбінація клітинних і гуморальних сигналів активації і гальмування. Всеосяжну гіпотезу еволюції імунної системи намагалися сформулювати представники декількох наукових шкіл – Родні Ленгмен і Мелвін Кон [21], з одного боку, і Айрун Коен, з іншою [15]. Проте навіть їх припущення про те, що основну рушійну силу еволюції складає розпізнавання "свого" і "чужого", публічно береться під сумнів.

Імунологія не єдина наука, вимушена миритися з недоліками в розумінні еволюційних процесів. Все ще ведуться суперечки про механізми видоутворення і стрибкоподібності еволюції (а не поступовому її здійсненні), а особливо про зв'язок природної селекції з фенотипом клітин (наприклад, з утворенням антитіл), формування якого знаходиться під контролем безлічі генів.

Розділ 2. Відкриття фагоцитозу й обґрунтування фагоцитарної теорії в історико-науковому висвітленні

Слід поставити питання, чому це відкриття і створення фагоцитарной теорії випало на частку саме Іллі Ілліча Мечникова? Відповідь буде представлена у вигляді тріади.

1. Тому що Мечников, будучи зоологом, фахівцем з безхребетних, не був зв'язаний медичними догмами свого часу.

2. Тому що Мечников, як переконаний біолог-дарвініст, був упевнений