стосунках з природним оточенням, участі в збереженні навколишнього середовища;
Вивчення об’єктів та явищ природи.
Наша екологічна стежка розрахована на урок-екскурсію.
Зупинка № 1. екологічний куток. Розміщений він у приміщенні школи. Вимурований з каміння, насаджено багато кімнатних квітів, є стенди “Стежками рідного краю” та “Екологічна молитва”.
Зупинка №2. Подвір’я школи. Південна частина школи, де учні доглядають за клумбами, малий дендрарій.
Зупинка №3. Гніздо лелеки. На даху приміщення старої школи окраса центра села.
Зупинка № 4. Дослідна ділянка. Місце, де закладаються досліди, спостерігаються результати.
Зупинка № 5. Річка Прут. Зупинка на його лівому березі. Вивчаємо видовий склад рослинності прибережної зони.
Уроки на природі формують у нас екологічне мислення, а саме: вміння визначити, узагальнювати і оцінювати стан довкілля, розуміти моральну, духовну й естетичну цінність природи. Ми при цьому вчимося вважати природу не лише об’єктом використання, а й набуваємо відповідних моральних норм та гуманної поведінки в межах загальнолюдських ціннісних орієнтирів щодо природи: добра, чуйності, благородства вчинків, співчуття, співпереживання.
На уроках-екскурсіях Світлана Мирославівна дає нам не лише знання про природу, а й проводить систематичну роз’яснювальну роботу щодо хорони природних багатств. Останніми роками проблема охорони природи дедалі більше хвилює людство. І це зрозуміло, адже природа у своїй різноманітності – це постійне джерело розвитку продуктивних сил суспільства і створення матеріальних і духовних благ.
У всесвітній стратегії охорони природи” записано: “Ми не успадкували землю наших батьків. Ми взяли її в борг у наших дітей”. І якою ми залишимо землю для наших нащадків залежить від знань, які отримали в школі й того, чи будемо їх застосовувати в практичній діяльності. Бо будь-яке втручання в природу, прийняття рішень про її перетворення повинно бути науково обгрунтованим.
У зоопарку Бронкса у клітці за міцними гратами висить дзеркало з багатозначним написом: “Ви дивитеся на найбільш небезпечного звіра на Землі. З усіх звірів, що будь-коли жили на планеті, тільки цей здатний винищити (і вже винищив) цілі види...” Віддаючи належне дотепності авторів напису, необхідно відзначити, що роль людини в долі живої природи може бути іншою, якщо вона берегтиме і примножуватиме біорізноманіття Землі. Хотілось би, щоб всі зрозуміли: збережений підсніжник, пташеня повернуте до гнізда, посаджене деревце – це і є конкретна справа в охороні природи. Є багато прийнятих законів про охорону природи, але найвищим законом для кожного з нас має бути наша совість.
Людство взаємодіє з природою, живучи в її лоні. Його розвиток, усі досягнення цивілізації та культури неминуче пов’язані зі станом середовища, що оточує людину.
Ж.Бюффон зазначав, що гидкою є дика вмираюча природа, тільки людина може зробити її приємною та живою, осушивши болота, ожививши її мертві води, змусивши їх текти, очистивши канали, струмки. Своїм мистецтвом людина розкиває те, що природа приховала у своєму лоні стільки невідомих багатств та цінностей. Саме людина повинна розв’язати всі екологічні проблеми Землі, у тому числі й демографічні. Але слід пам’ятати гегелівське: “Людина не стане володарем природи, поки вона не стане володарем самої себе”. Тобто людство виведуть із тупика, ва якому опинилася висока екологічна мораль, свідомість і знання.