В 1944-45 роках М. Скорик па прохання історика д-ра І.Крип'якевича організував у Львівському університеті кафедру середніх віків, працював науковим співробітником Львівського філіалу Інституту фольклору АН УРСР. Після смерті академіка Філарета Колесси (3 березня 1947) М.Рильський призначив його виконуючим обов'язки директора нього інституту. На цій посаді М.Скорик попрацював до сумного дня - 21 жовтня 1947 року, дня вивозу родини в Сибір, де вона пробула до 1957 року. В тому ж році декілька місяці» перед тим (наприкінці травня) був заарештований в числі 12 учнів 9-го класу львівської середньої школи №8 йот син Володимир, який згодом був засуджений на 10 років позбавлення волі. Ув'язнення відбував в ГУЛАГ'ах Мордовії та Караганди. Після звільнення приїхав до батьків в Анжеро-Судженськ, де закінчив хімічний технікум, а потім політехнічний інститут у Львові. В Анжеро-Судженську перебувало на засланні дуже багато родин української інтелігенції, переважно зі Львова. У книзі "Літопис нескореної України" опубліковані спогади "колеги по нещастю" лікаря Б.Надраги, де відведено декілька рядків родині Скориків; "Дуже милими були Михайло Скорик з дружиною Соломією. Деякий час воші проживали па моїй педіатричній дільниці, І я лікував їх сина Мирослава. Михайло Михайлович дуже цікаво розповідав про працю в Самборі, учительську семінарію, де був директором, товариство "Бойківщина". етнографічні краєзнавчі дослідження. Я не здогадувався. що колись мені доведеться пройти його дорогами, а то б ще більше випитав професора Скорика про Самбірщину. Його дружина Соломія згадувала про свою тету Соломію Крушельницьку, батька Володимира Охримовича та багатьох давніх знайомих. Особливо урочисто ми святкували іменини глави сім'ї. Він складав заздалегідь відповідну програму, виконавцями якої були всі присутні. Відомий етнограф та історик продавав квитки в міській лазні".
Марія-Соломія познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком у Відні. Вона мала вищу освіту, до 1939 року викладала хімію в українській приватній гімназії "Рідна школа" в Самборі. Її батько - чоловік Олени Амвросіївни Крушельницької та дідусь Мирослава - був відомим вченим-етнографом. Володимир Охримович (1870-1931) зробив значний внесок в українську науку ' культурно-суспільний поступ нашого народу. Він був адвокатом, громадсько-політичним діячем, журналістом, вченим, дійсним членом НТШ (з 1899 року) і головою статистичної комісії, членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, професором Українського таємного університету у Львові і деканом правничого факультету (1920-1925). Під час першої світової війни був заарештований російською окупаційною владою і висланий в Сибір. У Сибіру вивчав одяг місцевих народів. Як вчений досліджував народний побут, звичаї та обряди. Серед його наукових праць - "Значення українських весільних обрядів і пісень в історичному розвитку сім'ї", "Звідки взялась назва "бойки", тощо. Показово, що його зять М.М.Скорик теж цікавився подібними питаннями. Батьками Володимира Охримовича були Юліан Охримович (31.01.1843-28.01.1908) і Марія Коблянська (3.12.1853-?.12.1923). У подружжя Олени і Володимира Охримовичів була ще одна донька - Марія (в заміжжі Банкова), що мала сина Теодозія і невістку Любу та двох внуків.
По материнській лінії композитор Мирослав Скорик є нащадком старовинного роду галицької інтелігенції - роду Савчинських, внесок якого в культурно-мистецьке і духовне життя України є надзвичайно вагомим. В першу чергу це стосується художніх досягнень представників роду, і передусім всесвітньо відомої оперної