СТАНДАРТИЗАЦІЯ В АРХІВНІЙ СПРАВІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Стандартизація в архівній справі ніколи не мала домінуючих позицій, що пояснюється традиційними уявленнями про неї, як про процес встановлення єдиних норм і вимог на готову продукцію, напівфабрикати, сировину й матеріали. Цю думку дуже добре ілюструє той факт, що серед стандартів, залишених у спадок від Радянського Союзу (18 тис. державних та понад 40 тис. галузевих стандартів), галузь мала лише мізерну частку.
Стандартизацію в архівній сфері слід розглядати лише у контексті загальнонаціональної стандартизації і для розуміння її проблем варто коротко охарактеризувати стан технічної політики України в цілому. На недавній зустрічі Л. Д. Кучми з Генеральним секретарем Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) Аленом Бріденом глава нашої держави підтвердив зацікавленість у співпраці з ISO з питань обміну передовими технологіями і наголосив на тому, що запровадження стандартів цієї організації стане частиною державної політики євроінтеграції України. У межах "Угоди про партнерство і співробітництво між Україною й ЄС" наша країна взяла на себе зобов'язання гармонізувати законодавство, норми, правила, стандарти зі світовою й європейською практикою, але здійснення цих намірів потребує докорінної перебудови системи стандартизаціїї в країні. Сьогодні вже можна говорити про початок першого етапу її реформування на законодавчому рівні, що підтверджують окремі статті й положення Закону України "Про стандартизацію", згідно з яким "стандартизація - діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеню відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву"1 (1). Ст. 1 закону визначає стандарт як "документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблені у встановленому порядку на основі консенсусу". Можна стверджувати, що Україною вже зроблено перший крок у напрямку приведення державної системи стандартизації у відповідність до вимог ЄС, де стандарти мають рекомендаційний характер. Згідно зі ст. 12 Закону "Про стандартизацію" стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством, і мають бути обов'язковими лише у разі, якщо це передбачено у нормативно-правових актах. На жаль, цю систему поки що важко впроваджувати в дію через необхідність вирішення питання вільного доступу до стандартів. Незважаючи на те, що законодавство зобов'язує Держспоживстандарт забезпечувати доступ до нормативно-технічних документів для споживачів, їх тексти не розміщують в мережі Інтернет, вони не входять до комп'ютерних баз даних бібліотек. Створений нещодавно при Держспоживстандарті Фонд нормативних документів, який зберігає, крім вітчизняних, понад 13 тис. стандартів ISO, 4 тис. - IEC, національні стандарти багатьох країн світу, надає виключно платні послуги щодо користування стандартами.
На законодавчому рівні в Україні визначено також пріоритетність прямого впровадження міжнародних і регіональних стандартів, дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації. Таким чином, тільки послідовне узгодження наших національних стандартів із вимогами міжнародних може стати запорукою успішного просування України у напрямку до європейської інтеграції.
Хоча сучасна національна технічна нормативна база вже нараховує понад 22 тисячі стандартів, що за кількістю відповідає рівню розвинених країн, говорити про значні досягнення в цій сфері ще рано. Складним для України виявився процес приведення у відповідність із вимогами ЄС системи стандартів: за період 2002-2005 рр. необхідно розробити та прийняти понад 8 тис. гармонізованих міжнародних стандартів (для асоційованого членства в ЄС має бути гармонізовано 80% стандартів). В Україні діє й приведено у відповідність до європейських і міжнародних лише 1343 національних стандарти (10%), що свідчить про низькиій рівень гармонізації. Через недостатнє фінансування цей процес може розтягнутися на багато років.
Зараз в країні працює 150 технічних комітетів різної спеціалізації, в т.ч. ТК 144 "Інформація та документація", який є профільним для архівної сфери, де процес стандартизації, що хоча й повільно, але теж розпочався. Процес цей супроводжується необхідністю вирішення низки проблем, наукове опрацювання яких є нагальним завданням галузі.
На нашу думку, новий етап стандартизації в архівній справі розпочався 1998 року з прийняття першого вітчизняного галузевого стандарту ГСТУ 55.001-98 "Документи з паперовими носіями. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги". Підготовлені Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства ДСТУ 4163-2003 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів", ДСТУ 2732-2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять" (набуває чинності з 1 липня 2005 р.), ГСТУ 55.002-2002 "Фотодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги", ГСТУ 55.003-2003 "Кінодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги" свідчать про певні здобутки галузі на шляху стандартизації.
На окрему увагу заслуговує питання гармонізації стандартів в архівній сфері. Проте цю проблему слід розглядати комплексно, запропонувавши якісно нові концептуальні підходи до осмислення процесів стандартизації, що мають набути подальшого розвитку в теоретичних дослідженнях галузевого інституту. Такий комплексний підхід повинен стати методологічним підгрунтям для аналізу та прогнозування можливих моделей стандартизації в галузі. Накреслена Держкомархівом України програма автоматизації ключових процесів в архівній справі дала поштовх розробленню національного стандарту описування на основі Загального міжнародного стандарту архівного описання (GENERAL INTERNATIONAL STANDARD ARCHIVAL DESCRIPTION ISAD(G)-99), який і було включено до національної частини Плану державної стандартизації на 2002 рік. В державних архівах вже накопичено