Прийняття цього стандарту описування у подальшому гарантувало б ліквідацію бар'єрів при міжнародному обміні інформацією. Але беззастережне прийняття вимог міжнародного стандарту, замість очікуваних переваг, могло перешкодити застосуванню традиційних методик описування архівних документів. З урахуванням основного принципу міжнародної стандартизації - добровільності гармонізації та застосування стандартів, було вирішено розробити національний стандарт описування архівних документів зі ступенем відповідності "нееквівалентний". Стандарт було гармонізовано з метою дотримання вимог національних нормативних актів і конкретних норм, які склалися і стали традиційними в теорії і практиці описування архівних документів в Україні, що відкрило шлях як для удосконалення існуючих, так і для створення нових технологій описування.

Об'єктом стандартизації в розробленому УНДІАСД національному стандарті "Правила описування архівних документів"стали загальні правила описування в процесі укладання довідників із застосуванням традиційних або автоматизованих технологій. У подальшому правила описування окремих систем і підсистем документації (наукової, виробничо-експлуатаційної, економічної, масової комунікації, громадсько-політичної, управлінської, нормативної, особового походження тощо) та спеціальних видів документів у їхньому складі (електронних, кіно-, фото-, фоно-, відео-, картографічних, творчих, актових тощо) для традиційних та електронних інформаційно-пошукових систем мають створюватися на основі цих загальних правил.

Метою розроблення стандарту було вироблення узгодженої технології описування архівних документів задля подальшого багатоаспектного використання одноразово створеної вторинної архівної інформації та інтегрування описань в єдині інформаційно-пошукові системи, що мало підвищити ефективність пошуку й обміну інформацією про склад і зміст архівних документів як у межах держави, так і на міжнародному рівні.

Стандарт встановив принципи багаторівневого описування архівних документів, загальну структуру описової статті та загальних груп інформаційних характеристик для усіх рівнів описань; унормував загальні правила розкриття архівної інформації на різних рівнях описання фонду та методики ув'язування описань усіх рівнів в єдине цілісне багаторівневе описання архівного фонду.

Національний стандарт не суперечить зарубіжному аналогу, хоча і має певні відмінності. У вітчизняному стандарті змінено зміст, структуру, послідовність розміщення елементів описання (з метою дотримання логічного зв'язку у структурі описання у цілому), назву кожного елемента описання супроводжує правило щодо його описування, без зазначення мети, як це є в міжнародному стандарті; для кращого розуміння положень правил до кожного з них наведено національні приклади; введено додатковий елемент описання "Носій(ї) інформації одиниці описування".

Проте варто наголосити на тому, що стандартизація в архівній сфері має стати не допоміжним фактором, позбавленим самостійної значущості, а одним з елементів, що забезпечить істотний внесок у розвиток сучасної архівної справи. Представлення у світовому інформаційному просторі архівних інформаційних ресурсів вимагає від архівістів вирішення низки проблем, пов'язаних, перш за все, із гармонізацією міжнародних стандартів.

Зрозуміло, що проблеми із гармонізацією переважно фінансові. Окрім того, заважає рухатися далі елементарна необізнаність працівників системи зі світовою практикою стандартизації, їх неготовність до роботи з міжнародними стандартами.

Слід констатувати, що на сьогодні відсутні чіткі прогнозні розрахунки щодо стандартизації архівних технологій, що пояснюється низьким рівнем інформаційно-аналітичного і організаційного супроводу процесу стандартизації. Цей неповний перелік питань, які необхідно вирішити, свідчить про гостроту зазначеної проблеми та необхідність наукового обґрунтування прогнозу щодо розвитку стандартизації в архівній сфері.