Реферат - Гуманізація освіти
73

не мають нічого спільного ні з нинішніми завданнями освіти, ні зі стратегією модернізаційних реформ у сфері освіти.
Не хотілося б загострювати увагу на цьому питанні, але недостойна поведінка багатьох педагогів і цілих педагогічних колективів вже не раз ставали предметом публічного обговорення, викликаючи негативну характеристику вітчизняної освіти з боку громадськості в цілому. Халтурне ставлення до виконання своїх обов'язків, грубість з дітьми, побори та хабарництво - далеко не повний перелік того, що масово відбувається у нашій школі. В принципі нічого дивного в певній деградації моральних устоїв частини працівників освіти немає - подібні явища завжди супроводжують кризу і перебудову будь-якого соціального організму. Але вже зараз потрібну шукати адекватні форми відповіді на ці явища, узгоджуючи їх з потребами подальшого розвитку вітчизняної освіти.
На нашу думку, вже зараз можна використати вітчизняний досвід столітньої давності в цій сфері. Як відомо, в дореволюційні часи масова освіта в Україні носила в основному громадський характер. Відповідно вироблялися і механізми громадського контролю стосовно педагогічної етики та належної поведінки - як на роботі, так і в побуті - працівників освітньої сфери. Цей контроль носив неформальний характер, однак ним опікувалися і громадські професійні організації, і земства, а тому дієвість його була великою.
Очевидно, і в українському суспільстві вже назріла необхідність створення громадської педагогічної організації з цілим спектром функцій в сфері регулювання педагогічної етики, а також кристалізації, представництва та захисту інтересів усіх суб'єктів освітньої діяльності в рамках громадянського суспільства. Найважливішою функцією цієї організації стало б створення в суспільстві морально-психологічного клімату, які б сприяли освітянським реформам і загальному процесу формування гуманоцентричної ситеми цінностей як соціокультурного середовища цих реформ. З іншого боку, формування такої організації сприяло б наближенню школи до громадянського суспільства, оскільки самі педагоги отримали б можливість консолідуватися як його складова і відповідно ефективніше захищати і свої інтереси, і інтереси освітньої галузі. Іншими словами, консолідація педагогічної громадськості в рамках громадянського суспільства є також важливим аспектом громадської переорієнтації вітчизняної системи освіти, без якої важко здійснити і організаційні, і соціокультурні реформи гуманістичної спрямованості.
Розгляд організаційних аспектів гуманоцентричних реформ в освіті логічно завершити проблематикою, пов'язаною з терміном навчання у загальноосвітній середній школі. Перехід до 12-річної школи став тією організаційною основою, в рамках якої ми плануємо здійснити весь комплекс модернізацій них змін. Мова йде не просто про подовження навчання в школі, а про її системну перебудову у всіх напрямах в процесі переходу до 12-річного терміну навчання.
Проте і саме збільшення терміну навчання має власний гуманістичний смисл. Адже чим більше часу залишається індивід в рамках спеціалізованої системи навчання та виховання, тим більше у нього можливостей для власного розвитку. Сучасна психологія ( у нашій країні - наприклад, Д.Узнадзе) показала, що перебування людини в рамках спеціалізованого освітнього інституту, запрограмованого на оптимізацію процесу її розвитку, навіть допомагає штучно подовжити час дії природних функцій саморозвитку особистості. Тому загальне збільшення терміну обов'язкового навчання (а саме таким навчанням і у нас, і у більшості країн є навчання в загальноосвітній середній школі) є формою розширення можливостей розвитку індивіда в сучасному суспільстві.
Увага до цього аспекту освіти саме в останній час має соціальну обумовленість. Ми вже говорили, що основним ресурсом інформаційного суспільства в умовах постійної зміни системи знань, технологій, соціальних орієнтирів є не самі знання та навички людей, а рівень їх розвитку. Розвиток особистості стає головним ресурсом суспільства і держави і в гуманітарному аспекті, і в прагматично-економічному відношенні. Відтак особистісний вимір освіти став основним, і подовження термінів навчання на всіх рівнях стало однією з найбільш фундаментальних характеристик розвитку освітніх систем другої половини ХХ і початку ХХ1 століть.
Не важко передбачити, що подібна тенденція буде продовжуватися і в подальшому. Вже зараз стандарт середньої освіти у розвинених державах - близько 13 років, і це ще не межа. Можна бути переконаним, що інтеграція нашої країни в світовий освітній простір приведе до необхідності подовження навчання ще в найближчі роки, і ми не встигнемо здійснити навіть випуску перших учнів з 12-річною освітою, як у нас уже буде тринадцятирічна середня загальноосвітня школа.
А що нас чекає далі? Чотирнадцятирічна, п'ятнадцятирічна школа, чи ще більший термін обов'язкового навчання? Взагалі це цілком вірогідна перспектива, і на нашу думку, природне обмеження тут, якщо воно і може існувати - це вік біологічної зрілості людини. Тому в найближчі роки ми повинні бути готові не тільки до постійних змістовних і організаційних змін у сфері середньої освіти, а й до постійного подовження термінів обов'язкового навчання. Тим більше, що резерв для росту тут у нас дуже великий - європейський стандарт обов'язкової освіти до вищої школи за обсягом годин перевищує і нашу середню освіту, і нашу вищу освіту, разом взяті.
Межу ж цьому подовженню освіти, на нашу думку, покладуть не стільки природні обмеження віку людини чи прагматичні міркування економістів, скільки принципові зміни характеру і функцій освіти в ХХ1 столітті. Зараз ще важко говорити про їхні конкретні форми, але цілком очевидно, що становлення освіти як повсякденної життєдіяльності людини на протязі всього її життя принципово змінить і способи та форми навчання. Скоріше за все, в майбутньому ми будемо мати інтегровану на кількох рівнях і неперервну освіту, вписану у виробничу і соціальну тканину суспільства, для якої

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27