Отже, аналіз історії досліджень показує, що можна виділити такі етапи у вивченні дрібних ссавців: фрагментарний (1800–1945), коли вивчення теріо-фауни проводили в основному вченими тих країн, які володіли даною територією; період детального та планомірного вивчення (1945–1970), коли приєднання Західних областей до України дало можливість розгорнути фауністичні дослідження, вивчити біологію окремих видів та проаналізувати їх екологічні особливості. У цей період сформувалась західна школа тері-ологів: К. А. Татаринов, І. І. Турянин, М. П. Рудишин, Н. А. Полушина та ін.; період сучасного вивчення, коли стало більше праць щодо особливостей ви-дів, роз-почато дослідження структури популяцій дрібних ссавців та їх угру-повань (О. В. Корчинський, І. В. Рогатко, І. В. Загороднюк, О. І. Кисе-люк).

ВЕДМІДЬ

URSUS ARCTOS

Рис.3.1.-Бурий медвідь

Ставлення людей до ведмедів дуже суперечливе - ведмеді захоплюють і водночас лякають. Хоча ведмедів уникають людей, слід дотримуватися обережності, щоб ведмідь не відчув себе у небезпеці. Оскільки цей крупний ссавець потребує великих не порушених ландшафтів, то на сьогодні в Європі для нього на залишилося місця. Він вижив лише у кількох важкодоступних, переважно гірських регіонах. Життєздатні популяції зустрічаються на Балканах, у Карпатах та в Скандинавії. Менші, й тому особливо вразливі його популяції збереглися в горах Іспанії, Франції та Італії. Колись бурий ведмідь був поширений по всій Україні, а сьогодні він зустричається лише в Карпатах. Наприклад у Карпатському біосферному заповіднику час від часу

живе до 15 ведмедів.
Рис.3.2.-Вебмежа

На відміну від інших хижих тварин, до 70% харчування ведмедя становить рослинна їжа. Влітку ведмідь їсть якомога більше. Якщо він знаходить достатньо корму, то до осені приблизно третину маси його тіла може складати жир. Цей жир дозволяє йому перебути годну зиму в стані зимового сну. Зимує ведмідь у спокійній місцині - у скельній печері, розкопаному мурашнику, під коренем або в дуплистому дереві. З настанням зими барліг заносить снігом. Потім лише маленький отвір для дихання може підказати уважному спостерігачу місце зимівлі. У стані зимового сну ведмідь практично беззахисний. Тоді він може стати здобиччю вовків. Ще не так дивно на ведмедя полювали і взимку. Але сьогодні цей вид полювання заборонений. Хоча ведмеді паруються влітку, та ембріони починають

Рис.3.3.-Олень Благородний

розвиватися лише в час зимового сну. В такому стані самка народжує в грудні-січні двох або трьох крихітних малят. Завдяки поживному материнському молоку вони швидко розвиваються, так що навесні, покидаючи барліг, ведмежата вже важать приблизно п’ять кілограмів.

Коли навесні ведмеді вибираються з барлога, вони ще два-три тижня нічого не їдять, бо організм повинен відновитися після довгого посту. Але після цього ведмеді мусять поновити сили. Для цього вони їдять найрізноманітніших личинок і жуків. Нерідко вони полюють на молодих оленів і кабанів. Влітку деякі ведмеді нападають на домашніх тварин, особливо якщо ті перебувають на пасовищах поблизу місць проживання лісових велетнів. Найчастіше так поводяться старі тварини, зуби яких на стільки стерті, що ними майже неможливо споживати рослинну їжу. Незважаючи на таку шкоду, населення Карпат в цілому дуже симпатизує цьому великому, на перший погляд незграбному звіру.

Карпати з повним правом вважаються своєрідним природним звіринцем. Сімдесят чотири види, тобто три чверті усіх ссавців України, є аборигенами гір. Найбільше (понад 36 процентів) дрібних ссавців — комахоїдних та рукокрилих. Вони зосереджені переважно на рівнинах та в передгір'ї. Серед них такі корисні колоніальні види, як підковоноси та нічниці (гостровуха, велика), довгокрил і руда вечірниці. Ці тварини приносять значну користь сільському та лісовому господарству. Підраховано, що звичайні довгокрили Закарпаття, а їх тут близько двадцяти тисяч, тільки за одну ніч знищують до восьмидесяти кілограмів різних комах. З дрібних ссавців на рівнинах поширені водяні щури і пацюки, європейський та рябий ховрахи, сірий хом'ячок, звичайний хом'як, сліпаки, білозубка білочерева, ласка та багато інших. Чимало тут мишовидних гризунів — хатня, польова, жовтогорла миші, полівка звичайна. Типовим представником дубових і букових лісів є дикий кабан, для якого жолуді й горішки бука — ласий делікатес. У лісах навколо Мукачева і Хуста в часи середньовіччя спеціально відгодовували диких свиней. В пошуках за плодами, кореневищами, личинками жуків дикий кабан риє лісову підстилку, що сприяє природному відновленню деревостанів.

На закарпатській стороні живуть представники ратичних, а саме є олень благородний (Cervus elaphus), козуля (Capreolus capreolus) і свиня дика (Sus

Рис.3.4-Куниця

scrofa), а серед хижаків - (Vulpes vulpes), куниця (Mrtes martes) і ласка (Mustela nivalis). Постійним, але рідкісним мешканцем цих лісів є і кіт лісовий (Felis silvestris). Він подібний до домашніх котів, але відрізняється більшою вагою, меншими вухами і коротшим хвостом. Постійними відвідувачами є тут теж і рись (Lynx lynx) і ведмідь (Ursus arctos). А наприклад вздовж кам’янистого русла річки Угольки в долину час від часу заходить ондатра (Ondatra zibethica) - виходець із Північної Америки. Із представників Червоної книги, тут можна зустріти борсука (Meles meles), кутора мала (Neomys anomaalus) і бурозубка альпійська (Sorex alpinus). Серед кажанів 8 видів вважаються дуже рідкісними.
Якщо взяти високогір’я, наприклад Чорногору, тут ми можемо спостерігати ендемічну фауну. До цієї фауни належить туруни (Carabus transsylvanicus, Trechus plicatulus i Duvalius ruthenus), а також татранська полівка (Microtus tatricus).
Перейшовши до іншої зони Українських Карпат