РЕФЕРАТ

На тему:

Ставлення до праці і проблеми мотивації трудової діяльності

Характер і зміст праці формують ставлення до неї — історич-но змінну характеристику трудової діяльності. Ставлення до праці — це емоційно-волева настанова особистості на працю, тобто вираження її позиції. Залежно від змісту і характеру праці переважає ставлення до неї, як до засобу, що забезпечує існування, чи як до нагальної життєвої потреби. У першому випадку праця має для людини лише ін-струментальну цінність, бо виступає як засіб реалізації інших потреб, що можуть перебувати поза самою працею. Наприклад посада, котра дає право доступу до якогось ексклюзивного клубу, а отже, можли-вість проводити дозвілля з-поміж «сильних світу цього», за по-бутовою шкалою цінностей може перевищувати цінність самої праці, її фахову привабливість. Тож ставлення до праці може бути як до:

суспільно важливої цінності, що визначає місце трудової діяльності в загальній системі цінностей суспільства та особис-тості;

конкретного виду трудової діяльності, професії, що має пев-ний суспільний статус і престиж;

конкретної роботи з урахуванням змісту та умов праці, по-треб і мотивів, зв'язаних з даною роботою, на даному робочому місці, у даній виробничій організації. Таке ставлення поєднує орієнтацію трудової поведінки, реальну поведінку, оцінювання працівниками трудової ситуації (вербальну поведінку).

Саме вивченню цього останнього пункту, зважаючи на мотиви трудової діяльності, що харктеризують поведінку людини у ви-робничій ситуації, соціологи приділяють найбільшу увагу.

Об'єктивними показниками ставлення до праці є такі, що ха-рактеризують рівень відповідальності, сумлінності, ініціативнос-ті та дисциплінованості.

Суб'єктивними показниками ставлення до праці є загальне за-доволення чи незадоволення працею та її умовами — заробітною платою, змістом праці, взаєминами з керівником та колегами, ви-робничими умовами тощо.

Виділяють такі типи ставлення до праглі:

супернормативне — винятково сумлінне, яке відповідає всім чинним нормам;

субнормативне — недостатньо сумлінне;

ненормативне — несумлінне, недбале, байдуже.

Як відомо, з метою подолання байдужості до праці використовую-ться преміювання, гнучкий режим роботи, заохочення вільним ча-сом, раціоналізація і гуманізація праці тощо. До речі, раціоналізація більше стосується стимулювання, а гуманізація — мотивації праці.

Мотивація — усвідомлене спонукання до активної трудової діяльності суб'єкта, пов'язане з намаганням задовольнити певні потреби.

Мотиви є внутрішніми чинниками. Вони тісно зв'язані із цін-ностями й ціннісними орієнтаціями.

Цінності— це усвідомлена людьми значущість певних об'єк-тів (духовних явищ, предметів і речей реальної дійсності) стосо-вно їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, со-ціальної групи, особистості за моральними й естетичними вимо-гами, що вироблені людською культурою і є продуктами су-спільної свідомості.

Це особливе суспільне ставлення, завдяки якому потреби й ін-тереси індивіда чи соціальної групи переносяться на світ об'єк-тів, надаючи їм певних соціальних властивостей, що не пов'язані прямо з утилітарним призначенням цих об'єктів.

У процесі своєї соціалізації індивід інтерналізує (засвоює) цінності, які є основою соціальних норм. Утворюються системи (моделі) цінностей суспільства чи групи, в яких індивідуальні цінності взаємозв'язані в такий спосіб, щоб кожна з них посилю-вала іншу і тим самим утворювалось узгоджене ціле.

Цінності — це «опорні точки» людської культури, а мотиви — внутрішньоособистісної структури.

Визнані особистістю соціальні цінності перетворюються на її ціннісні орієнтації. Ціннісні орієнтації — сприйняття особистіс-тю певних цінностей і визнання їх за цілі життя чи основні засо-би досягнення таких цілей, що є найважливішим фактором, який регулює, детермінує мотивацію особистості і її поведінку. Щоб заволодіти об'єктом, який є цінністю для людини, вона часто здатна пожертвувати самим дорогим.

Докладно вивчав орієнтацію Т. Парсонс. У своїй структур-но-функціональній теорії він трактує орієнтацію як здатність суб'єкта дії:

вичленяти потрібні об'єкти з навколишнього середовища — пізнавальна, чи когнитивна;

вирізняти об'єкти, що мають значення для вдоволення його потреб — катектична;

здійснювати порівняльну оцінку об'єктів щодо спрямованості дії — оцінна.

Т. Парсонс виділяє такі ціннісні орієнтації, що регулюють дії альтернативи (крайні точки континуумів оцінки орієнтації):

афективність — афективна нейтральність (емоційне чи спо-кійне ставлення до об'єкта);

специфічність — дифузність (прагнення до певної обмеже-ної мети чи до кількох змішаних);

універсалізм — партикуляризм (застосування загальних чи унікальних критеріїв оцінки об'єктів);

колективізм — індивідуалізм (прагнення до досягнення пе-реважно колективних чи індивідуальних цілей);

приписування — досягнення мети (очікування дій, зв'язаних з приписуваними чи досягнутими цілями, ролями, статусами).

Важливо знати, що залежно від ставлення до об'єкта виділяє-ться так звана інструментальна орієнтація, коли певний об'єкт (річ, предмет, суб'єкт чи вид діяльності) розцінюється як засіб досягнення інших цілей.

Орієнтація буває експресивною за наявності емоційної прихи-льності до об'єкта, а не просто в разі його оцінювання щодо пра-ктичної користі.

Завдяки ціннісній орієнтації людина ніби виривається з поло-ну мотивів і прямує до цінностей. Цінності стають метою її жит-тя, решта відступає на другий план. Якщо такими є цінності пра-ці, то вона із примусової перетворюється на вільну.

Мета виконує інтегруючу роль: стимули і цінності, якщо во-ни усвідомлюються людиною, стають метою її праці. Коли в людини щось не виходить з досягненням мети, то вона відчуває невдоволення.

Невдоволення — емоційно забарвлений стан збалансованості між прагненнями (запитами, потребами) і мірою їх реалізації. Невдово-лення є сигналом про те, що з досягненням мети не все гаразд. При-чинами невдоволення можуть бути: 1) слабкі стимули (низька заро-бітна плата); 2) нереалізовані мотиви (невизнання керівником); 3) неможливість досягти мети, реалізувати головну цінність життя.

Невдоволення з перших двох причин є ситуативним і легше піддається управлінському впливу. Невдоволення через немож-ливість реалізувати головні цінності життя індивіда є стійким, тривалим і зазвичай має прихований характер.

Ступінь задоволення працею, що є головним у вивченні соці-ології, — це суб'єктивна оцінка працівниками можливостей реа-лізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задово-лення