Четвертий рівень мотивації — усвідомлення сенсу своєї праці. Цей рівень вінчає всю систему мотивації, ніби підносить її на но-вий щабель. Людина усвідомлює, заради чого вона працює, ро-зуміє свою значущість, місце в суспільстві, необхідність працю-вати якісно і продуктивно. Ясна річ, кожний наступний рівень мотивів не відміняє попереднього.

Будь-яка концепція мотивації трудової діяльності в різних си-туаціях матиме різну результативність. Тому дослідження став-лення до праці неможливе без конкретного аналізу форм його прояву в установках і поведінці індивідів. Розгляд ставлення до праці як емпіричного феномену потребує відповіді на запитання: які конкретно вияви економічних відносин формують соціально-типові установки на працю і через які дії ці установки найбільше проявляються.

Соціальним установкам, особистісним диспозиціям, які аку-мулюють природні задатки індивіда, його соціальний досвід і мотивують його поведінку, належить особливе місце в системі мотивації.

Соціальна установка — загальна орієнтація індивіда на пев-ний соціальний об'єкт, його готовність до певної активності і дій стосовно даного об'єкта. За В. Томасом і Ф. Знанецьким, соці-альна установка є суб'єктивною орієнтацією індивіда як члена групи, спільноти, суспільства на ті чи ті цінності, що приписують певні соціально визнані способи поведінки. Соціальна установка має три аспекти:

когнитивний — усвідомлення об'єкта;

афективний — емоційна оцінка об'єкта;

поведінковий — послідовна поведінка стосовно об'єкта. Відповідно до цих аспектів соціальна установка виконує фун-кції пристосування, пізнання, саморегуляції та захисту.

Залежно від того, на який об'єктивний фактор діяльності спрямована установка (мотив, мету, умову діяльності) виділяю-ться такі її рівні: смисловий, цільовий і операційний.

Зважаючи на потреби, на підставі яких виникають установки, останні поділяються на фіксовані, актуальні, елементарні. Уста-новка може виникати на основі потреби, що багато раз реалізує-ться в одній і тій самій ситуації. Після закінчення дії така уста-новка не зникає, а переходить у «потенційний стан» готовності діяти в такий самий спосіб за умови появи того самого поєднання потреби і ситуації. Така установка називається фіксованою.

Установка, яка припиняє існувати відразу після завершення дії, що регулювалася нею, і її місце посідає інша установка, нази-вається актуальною.

Елементарні установки не усвідомлюються індивідом, фор-муються на основі життєзабезпечуючих потреб і реалізуються в самих простих предметних ситуаціях.

Схильність індивіда до певного типу поведінки в тій чи тій ситуації є його диспозицією.

Вищим типом спрямованості особистості є переконання, тобто система досить сталих поглядів, соціальних цінностей, ідеалів, прин-ципів, норм, установок, що глибоко засвоїлися у свідомості людини.

Мотиватором поведінки особистості є також її функціональ-ний стан, який визначає можливість і успішність реалізації різ-них видів діяльності.

Аналіз проблем праці і ставлення до неї в контексті способу життя дає змогу оцінити багатоманітність потреб суб'єкта праці, джерела формування яких виходять за межі трудової організації. Та-кий підхід полягає в тім, що визначається місце праці у способі жит-тя, у системі цінностей суб'єкта, залучення суб'єкта до трудової дія-льності, продуктивність його праці; місце працівника у структурі трудової організації (рівень відповідальності, визначеність трудових функцій), його соціальні характеристики. Вивчення суб'єкта праці на робочому місці передбачає з'ясування його особистих інтересів і дає змогу виявити можливості реалізації його трудового потенціалу, особистої активності у формуванні власного способу життя.

Інтерес — це спрямованість суб'єкта на значимі для нього об'єкти, зв'язані із задоволенням його потреб. Інтереси приводя-ться в дію мотиваційним механізмом, що є сукупністю зовнішніх та внутрішніх факторів, тобто стимулів, які спрямовують людину на здійснення певної трудової діяльності (стимулюють працю) з метою задоволення власних потреб.

Стимулювання праці — спонукання до праці через заохочення, винагороди за тру-дові зусилля. Це форма опосередкованого впливу на поведінку людей на відміну від наказів, розпоряджень, завдань, норм, які є елементами примусового управління працею. Стимули — це зов-нішні чинники, збуджувальні причини поведінки.

Стимули поділяють на:

матеріальні — умови і форми отримання матеріальних благ, що спонукають працівника до активної діяльності (виробничі умови, заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо);

моральні — певна система моральних заохочень, що вклю-чає різні форми соціальної оцінки цієї діяльності;

соціальні — засновані на задоволенні потреб у самореалізації, певному соціальному оточенні тощо.

Вирішальним для залучення людей до трудової діяльності є матеріальний стимул. Він буде дійовим лише тоді, коли резуль-тати праці правильно оцінюються ринком, а це можливо лише за умов конкуренції. Незароблені гроші не можуть бути стимулом, незаслужені пільги і привілеї підривають ринкові стимули.

Нині в Україні виняткового значення набуває потреба посилен-ня стимулюючої ролі доходів, бо без цього неможливий економіч-ний розвиток. Необхідно розширяти ринок збуту, а цього не можна зробити за низької купівельної спроможності населення. Відомий американський менеджер Лі Якокка зауважував, що цементую-чим елементом усієї демократії є робітник, який заробляє 15 доларів за годину. Це саме та людина, яка може купити дім, ав-томобіль, холодильник. Саме вона є рушійною силою економіки.

Поряд з матеріальними стимулами діють моральні. Треба зва-жати, що люди навіть з великими амбіціями, але з малим матері-альним достатком дуже чутливі до моральних стимулів. А забез-печених людей надзвичайно інтересують престижність праці, просування по службі, можливість збільшення вільного часу, по-ліпшення умов праці тощо.

В економічно розвинутих країнах нагромаджено позитивний досвід щодо застосування комплексного стимулювання на основі систем «гуманізації праці», «якості робочого часу» тощо.

Матеріальні мотиви порівняно зі стимулами, які є об'єктивною категорією, мають суб'єктивно-ідеальний характер. Вони зв'язані зі світоглядом, економічною свідомістю та культурою людини. Мо-тиви — це, власне, стимули, які пройшли через свідомість людини, або самостимули. Система стимулів проявляється