Були знайдені і більш ранні викопні рештки з ознаками сапієнтності [20]. Здебільшого вони поодинокі, при їх оцінці необхідно враховувати, що чим ближче до арогенезу 35 підходив об’єкт, який знаходився на головній еволюційній лінії, тим він більше був насичений сапієнтними ознаками – вістарями наступного таксону. Очевидно, що вищезгадані мистецькі витвори були виконанi мавпою-вiстарем, а не людиною. Наявнiсть вiстарів під час верхнього палеоліту підтверджується також археологічними даними, тут знахідки багаті на рештки архаїчних людей, густо пересипані різноманітними органами з сапієнтними ознаками.

Отже, початок аллогенезу гомінідів співпадає з появою на Землі кроманьйонця вкінці епохи Мадлен, тобто в 15 – 10 тисячолітті до н. е. Візьмемо середину цього проміжка, тоді ф361 = 12500 р. до н. е.

На проходження аллогенезу до 2607 року гомініди затратять час, який дорівнює:

(t1-5 + t16) + (t2-5 + t26) + t3-5 = ф361 +2607, (3.21)

де ti-5 () – довжина перших п’яти підстадій i-ї стадії першого ступеня вкладеності, років.

Враховуючи, подібно до формули (3.19), що t1-5 = 2t3-5, а t2-5 = t3-5, одержимо рівняння

2(t3-5 + t36) + (t3-5 + t36) + t3-5 = ф361 + 2607 або

4t3-5 + 3t36 = ф361 + 2607 (3.22)

Період часу t3-5 відомий, в таблиці додатка А він розкладений на підстадії, t3-5 = 845 + 2607 = 3452 роки. Тоді, знайдемо, що

t36 = (ф361 + 2607 – 4t3-5)/3 ? 433 роки. (3.23)

Підставивши це значення в формулу (3.20) знайдемо, що момент ф411 настане в 3040 році, тобто приблизно на початку 4-го тисячоліття, але не раньше, ніж у 2607 році. Припустивши, що час t36 = 0, та підставивши його в формулу (3.22), знайдемо, що ф361 = 4t3-5 – 2607 = 11201, тобто, що кроманьйонець появився на Землі не пізніше, ніж у 11201 році до н. е.

Маючи значення t36, обчислене за формулою (3.23), знайдемо, що стадія t16 тривала з 5596 по 4730 рік до н. е., а стадія t26 – з 1278 по 845 рік до н. е. Оскільки точність визначення момента ф361 невисока, припустимо також, що ф361 = 15000 рокові, тоді одержимо, що t36 = 1266 років, ф411 = 3873 рокові. Тривалість стадії t16 дорівнюватиме періоду з 8096 по 5564 рік до н. е., а стадії t26 – з 2112 по 845 рік до н. е. Ці періоди припадають приблизно на час, відповідно, неоліту на території Африки та залізного віку в Азії.

Аналізуючи історичні джерела, знаходимо, що в ті часи були активізованими народи – субраси сучасного Близького Сходу, отже, вони мають коди, відповідно, 3616 – у понизів’ї ріки Ніл та 3626 – на Азійському континенті. За рахунок паралельного розвитку пришвидшено, хоча й, порівняно, менш активно, розвивалися народи Східної Європи (субраса 3636), про це свідчать знайдені тут знаряддя праці неолітичного періоду та культура кімерійців.

4. Древовидна модель розвитку, коди таксонiв побiчних форм

В роздiлi 1.2 говорилося про те, що залишилися живi форми, якi не були внесеними на головну еволюцiйну лiнiю через незадовiльнення їхнiх ознак критерiя подiбностi (1.9). Очевидно, що вони утворюють окремi гiлки цiєї лiнiї. Спробуємо побудувати древовидну модель еволюцiї, куди будуть занесенi всi вiдомi представники живого свiту. Для цього вiзьмемо до уваги такi вiдомостi:

всi живi форми головної еволюцiйної лiнiї, за винятком нинiшнiх гомiнiдiв, померли, це – 17 її перших таксонiв другого порядку. Сучаснi форми, однойменнi з розмiщеними в свiй час на головнiй еволюцiйнiй лiнiї, тепер на нiй не знаходяться. Очевидно, що пiд час арогенезiв вони утворили вузли на головнiй лiнiї, де вiдбулося їх вiдгалуження;

крiм таксонiв, однойменних з розмiщеними на головнiй еволюцiйнiй лiнiї, є такi (наприклад, кiльчак, трилобiти і т. д.), якi на нiй i не знаходилися. Отже, вони також утворили окремi гiлки. Утворення нових таксонiв можливе тiльки в результатi арогенезу, тому цi форми вiдгалузилися вiд головної лiнiї в тих самих вузлах, що i таксони другого порядку;

миттєва швидкiсть еволюцiї однакова для всiх її учасникiв, вона пiдпорядкована чергуванню стадiй на головнiй еволюцiйнiй лiнiї. Тому, одночасно з арогенезом на нiй, наступає вiн i на побiчних гiлках, що призводить до їхнього розгалуження;

процес розгалужень є однотипним на всiх гiлках, тобто кiлькiсть гiлок, які виходять з кожного вузла повинна бути однакова, адже всi форми, одержанi на рiзних гiлках, разом вступають у фазу аллогенезу, всi гiлки мають спiльний корiнь.

Як пiдсумок цих розмiрковувань, є древовидна модель еволюцiї, представлена на рисунку 4.1. В центрi дерева знаходиться головна еволюцiйна лiнiя, де прямокутниками вiдзначенi вузли. Середину прямокутникiв можна схематично розуміти як процес аллогенезів таксонiв, одержаних в результатi арогенезiв, в них записані коди цих таксонів. Для наочностi головна лiнiя складається з декiлькох лiнiй, кiлькiсть яких дорiвнює числу рас. З кожного вузла виходить по три гiлки – одна центральна, яка демонструє перехiд на вищий ступiнь органiзацiї в напрямку арогенезiв на головнiй еволюцiйнiй лiнiї, i двi побiчнi. Права побічна веде до форми, подiбної до розмiщеної на головнiй еволюцiйнiй лiнiї, їхнi коди i висота на деревi спiвпадають. Ліва – до форми, яка має ознаки наступного i попереднiх таксонiв. На деревi ця форма розмiщена на один крок вище вiд того вузла, де вона видiлилась.

Отже, з кожного вузла виходять три гiлки, двi бiчнi з них