Серед хордових знаходимо покривникiв (Tunicata), головохордових (Cephalochordata) або, як їх iнакше називають, безчерепних та хребетних (Vertebrata) [4]. Через покривника головна еволюцiйна лiнiя пройти не могла, вiн веде переважно сидячий спосiб життя, типовий їхнiй представник асцидiя (клас Ascidiacea) має вигляд нi на кого не подiбної двогорлої банки. Також, покривники мають особливу оболонку рослинного походження, отже, можна вважати, що разом з ними на еволюцiйне узбiччя зiйшли залишки рослинностi, якi ще мали мiсце в тваринному свiтi безхребетних. Цi ознаки покривника говорять про те, що вони повиннi належати до лiвої частини еволюцiї i мати код 261л, аналогiчно до коду рослин 16л (161л, тут є лише одна раса). Не повинна дивувати бiльша, нiж розмiщених паралельно з ними на деревi напiвхордових (код 261п), розвиненiсть покривника. Очевидно, що разом з ним з головної еволюцiйної лiнiї зiйшла насиченiсть таксону 25 вiстарями таксону 3, подiбно до того, як це було з рослинами та мавпами, про що вже говорилося вище.

Характерним представником головохордових є ланцетник (Branchiostoma). Л.Ш. Давiташвiлi пише, що вони не можуть бути вiднесеними до числа прямих предкiв хребетних [4], вище було сказано, що вони теж входять до лiвої частини еволюцiї. Отже, їхнiм кодом може бути 262л.

Серед хребетних знаходимо класи: безщелепних (Agnantha), риб (Pisces), земноводних (Amphibia) i т. д. Безщелепнi подiляються на два пiдкласи: круглоротi (Cyclostomi) i щитковi або панцирнi (Ostracodermi) [4]. До круглоротих належать сучаснi мiксини i мiноги, це – типовi хижаки, якi ведуть напiвпаразитичний спосiб життя, вони мають гладку слизисту шкiру. Цi ознаки зближують їх з плоскими червами, розмiщеними в першому стовпчику таблицi 1, тому їм слiд присвоїти код 311п. Таким чином, вони займуть мiсце поряд з рибами, що і зроблено в періодичній моделі розвитку.

Щитковi одержать код 311л, як такi, що мають з круглоротими спiльнi ознаки – вiдсутнi щелепи, слабо розвиненi костнi тканини хребта та iн. Аналiзуючи праву частину еволюцiї, знаходимо, що вона нiде не вимирала, елiмiнацiя характерна для лiвої частини еволюцiйного дерева (наприклад, трилобiти). Вимерлими є i щитковi, зважаючи на це, їх слiд вiднести до лiвої частини еволюцiї. Враховуючи, що вже з моменту появи на свiт у нижньому селурi вони перетерпiли значну дивергенцiю [4], а це є ознакою третьої стадiї, їх слiд покласти поряд з таксоном 31.

Знайшов своє мiсце на древовиднiй моделi i лишайник. Лишайники – це особливі організми, тіло яких складається з різних представників еволюційного дерева. За характером складників можна знайти два принципово різні їх види – перший складається з клітин прокаріот і гетеротрофних еукаріот, другий утворюють клітини автотрофних і гетеротрофних еукаріот. Клітини прокаріот лишайника подібні до клітин синьозелених водоростей, клітини автотрофних еукаріот – до зелених, жовтозелених або бурих водоростей, клітини гетеротрофних еукаріот – до грибів. Враховуючи цю подібність, лишайника вважають симбіотичним організмом, в якому живуть разом водорості й гриби. Приходу до такого висновку сприяло й те, що частина багатоклітинних водоростей та грибів, подібних до лишайникових, живуть вільно в природі і утворюють самостійні живі форми.

Симбіозом (від грецького symbiosis – спільне життя) вважаються форми тісного спільного життя двох організмів різних видів, взаємно вигідного для обох симбіонтів, наприклад, між раком-самітником і актинією [15]. Може виявитися, що лишайників це не стосується. Адже, актинію можна як зняти з рака, так і покласти на нього, а синтезувати лишайник чи який-небудь інший багатоклітинний організм шляхом змішування клітин водорості та гриба ще не вдавалося, відомостей про це в літературних джерелах не виявлено.

Отже, лишайник утворений не шляхом симбіозу. Це, по-перше, організм з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями, які суттєво відрізняють його від водоростей та грибів. Лишайники мають нову форму, будову, зовсім інший характер обміну речовин, містять особливі лишайникові речовини, порівняно повільно ростуть і т. п. [1]. По-друге, розглядаючи способи розмноження лишайника, знаходимо, що він народжується як окремий організм, а не як водорость або гриб, які потім об’єднуються. По-третє, зустрічаються види, яких водорості та гриби зустрічаються тільки в складі лишайників і відсутні у вільно живучому стані.

Претендентів на об’єднання для утворення багатоклітинного організму під час арогенезу 16 знайдемо на древовидній моделі еволюції. Це могли бути такі одноклітинні:

14п – прокаріоти, бактерії;

15п – гетеротрофні еукаріоти, гриби;

16л – автотрофні еукаріоти, рослини;

16п – гетеротрофні еукаріоти, колоніальні одноклітинні;

16 – гетеротрофні колоніальні одноклітинні на головній еволюційній

лінії.

Вони утворили такі багатоклітинні форми:

14п – багатоклітинні синьозелені водорості. Звичайно, що ця та

подібні до неї інші живі форми матимуть відповідним чином

нарощений код, адже до моменту переходу на

багатоклітинність вони перетерпіли вже декілька арогенезів.

Тут приводиться лише первинний код, той, який форма

мала при виділенні безпосередньо з головної еволюційної лінії;

16л – багатоклітинні рослини;

16п – кишковопорожнинні;

15п – багатоклітинні гриби;

21 – плоскі і круглі черви на головній еволюційній лінії;

14п +15п – П-лишайники, які складаються з клітин синьозелених

водоростей та гіфів гриба;

16л +15п – Л-лишайники, до складу яких входять інші – зелені, бурі і

т. д. водорості та гіфи гриба.

На рисунку 4.2 це утворення показано схематично. Аналізуючи рисунок 4.2, знаходимо, що в побудові багатоклітинних організмів брали участь 5 таксонів, це – 14п, 15п, 16, 16п та 16л. Проте, кількість утворених форм дорівнює лише 7, хоча число